Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Журавель В.І., Савченко В.О., Касьяна О.П., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на 4/9 частини будинку та витребування цього майна від добросовісного набувача, за касаційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 03 березня 2014 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 4/9 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 та витребувати її з володіння ОСОБА_8

На обґрунтування позовних вимог посилався на ті обставини, що після смерті його матері ОСОБА_9 він як спадкоємець має право на цю частину будинку, однак у видачі йому свідоцтва на право власності в порядку спадкування відмовлено у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцю.

25 листопада 2013 року рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 3 березня 2014 року, позов задоволено частково та витребувано від ОСОБА_8 4/15 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями та визнано за позивачем право власності на цю частину будинку.

У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

У касаційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги мотивують порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга відповідачів - задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач як спадкоємець після смерті матері має право на 4/15 частини спірного житлового будинку, що є підставою для витребування цієї частини майна та визнання за ним права власності на неї.

Проте погодитися з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не можна на таких підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим з виконанням усіх вимог цивільного судочинства, згідно із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 27 листопада 1975 року мати позивача ОСОБА_9 перебувала у шлюбі із ОСОБА_7, проживали у будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, що побудований у 1937 році.

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Великокопанської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 26 лютого 2013 року згідно з погосподарською книгою 1974-1976 р.р. ОСОБА_7 мав такий склад сім'ї: батько ОСОБА_11, мати ОСОБА_12, ОСОБА_13, дружина ОСОБА_9, син ОСОБА_6, суспільна група господарства - колгоспники.

Із 1977 року господарство з колгоспного двору стало робітничим двором, оскільки 7 вересня 1976 року колгосп реорганізувався у радгосп "Комунар", на момент чого членами колгоспного двору були ОСОБА_12, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ОСОБА_9 ОСОБА_13 і ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла. На час її смерті у спірному будинку проживали та були зареєстровані ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_6, які є спадкоємцями першої черги за законом.

3 березня 2011 року ОСОБА_7 на підставі рішення Виконавчого комітету Великокопанської сільської ради від 24 лютого 2011 року видано свідоцтво про право власності на цей будинок.

7 жовтня 2011 року ОСОБА_7 подарував будинок ОСОБА_8, який 19 жовтня 2011 року зареєстрував право власності на нього.

11 березня 2013 року рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області рішення та свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на спірний будинок визнано недійсним та скасовано.

Відповідно до ст. 120 Цивільного кодексу УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частка члена колгоспного двору в майні визначається: при виході його зі складу двору без утворення нового двору (виділ), при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ), при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у його виділенні зовсім відмовлено у зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору (ст. 123 ЦК УРСР 1963 року).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права (ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України) щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, а встановивши осіб, які проживали у спірному будинку, не перевірив, чи відносились усі вони до членів колгоспного двору, не з'ясував, хто був членом колгоспного двору на момент його переходу в робітничий двір та відповідно мав частку у колгоспному дворі, не з'ясував, коли померла ОСОБА_12, а відтак не встановив частки кожного з цих осіб.

Крім того, пославшись на те, що у 2005 році у спірному будинку проживав ОСОБА_8 не з'ясував, ким він є та з якого часу почав проживати у будинку та чи має він право на свою частку майна та на якій підставі, а відтак не визначив частку кожного з цих осіб та позивача у спірному майні на момент відкриття спадщини, ухвалив передчасне рішення про часткове задоволення позову.

Апеляційний суд цих недоліків не усунув, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Невиконання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, як передбачено ст. 338 ЦПК України.

За таких обставин касаційні скарги потрібно задовольнити і задовольнити частково, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 03 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, а касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 03 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.