Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Черненко В.А., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держземагенства у Луганській області про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою її представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Луганської області від 5 березня 2014 року, -

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай) у колишньому КСП "Заповіт Ілліча" с. Курячівка Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку спадкування за законом і зобов`язати відповідача передати їй у власність земельну частку (пай) в розмірі середньої долі ріллі площею 5,91 в умовних кадастрових гектарах по колишньому КСП "Заповіт Ілліча", вартістю 19 335 грн 76 коп. на території Курячівської сільської ради, з видачею їй відповідних правовстановлюючих документів на цю земельну частку (пай).

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що її батько - ОСОБА_6 у 1994 році, будучи членом КСП "Заповіт Ілліча", був включений у список до Державного акту на право колективної власності на землю цього КСП, яке отримало цей акт. Однак у 1995 році ОСОБА_6, коли було розпочато паювання земель колективної власності сільськогосподарських підприємств, отримати земельну частку не зміг через хворобу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Вказувала, що її мати - ОСОБА_7, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті чоловіка спадщину не оформляла, оскільки батько бажав щоб право за земельну частку (пай) успадкувала саме вона (позивачка).

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 17 січня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну частку пай по колишньому КСП "Заповіт Ілліча" с. Курячівка Білокуракинського району Луганської області, яка належала ОСОБА_6

Зобов'язано Головне управління Держземагенства у Луганській області передати ОСОБА_4 у власність земельну ділянку в розмірі середньої долі ріллі площею 5,91 в умовних кадастрових гектарах, по колишньому КСП "Заповіт Ілліча" с. Курячівка, Білокуракинського району, Луганської області вартістю 19 335 грн 76 коп. із земель державної власності на території Курячівської сільської ради Білокуракинськогорайону Луганської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку та зобов'язання Головного управління Держземагенства у Луганській області передати ОСОБА_4 у власність земельну ділянку в розмірі середньої долі ріллі площею 5,91 в умовних кадастрових гектарах та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку та зобов'язання Головного управління Держземагенства у Луганській області передати ОСОБА_4 у власність земельну ділянку в розмірі середньої долі ріллі площею 5,91 в умовних кадастрових гектарах, та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Зокрема, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що для спадкової трансмісії пропущені строки прийняття спадщини, встановлені ст.ст. 549, 551 ЦК УРСР (1963 року). Крім того, у заповіті ОСОБА_7, складеному на ім'я позивача, де чітко було визначено майно, яке передається останній у спадщину, право на земельну частку (пай) ОСОБА_6 у ньому відсутнє.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення апеляційного суду не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338- 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_5, відхилити.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 5 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.