Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Українського консорціуму (далі - УК) "Екосорб", комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс", третя особа: Державна реєстраційна служба України про визнання недійними додаткових угод до договору, свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання майнових прав на квартиру та зобов'язання внести запис в Єдиний державний реєстр права власності на нерухоме майно відомостей про належність права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2014 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 08 квітня 2010 року між ним та УК "Екосорб" було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості, яким є трикімнатна квартира АДРЕСА_2. Позивач виконав умови договору та сплатив повну вартість об'єкту нерухомості 650 122 грн. у день укладення договору. Проте, після введення будинку в експлуатацію йому не видали документи для оформлення права власності на квартиру. Натомість УК "Екосорб" здійснило відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_8, яким було видано свідоцтво про право власності на квартиру в рівних частках, та які 13 травня 2013 року подарували спірну квартиру ОСОБА_6

У зв'язку з цим позивач, з урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати недійсними додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 2 від 08 серпня 2011 року про внесення змін та доповнень до договору № 1- 032-КЛ пайової участі в будівництві житлового будинку від 15 серпня 2005 року, укладеної між УК "Екосорб", ОСОБА_4 та ОСОБА_5; свідоцтво про право власності від 27 грудня 2011 року, видане ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 16 грудня 2012 року № 2119-С/КІ на квартиру АДРЕСА_1; витребувати зазначену квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на його користь; визнати за ним майнові права на цю квартиру та зобов'язати Державну реєстраційну службу України внести запис в Єдиний державний реєстр права власності на нерухоме майно відомості про належність йому даної квартири на праві власності.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не набув право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, а відтак не має права на витребування спірної квартири та обрав невірний спосіб захисту свого права.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судом установлено, що 08 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та УК "Екосорб" було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № КП/МП-КЛ-02, за умовами якого позивач купив майнові права на об'єкт нерухомості - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 та цього ж дня сплатив повну вартість платежу, визначеного у договорі - 650 122 грн. (а. с. 8-12 т. 1).

Розпорядженням Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 683 від 09 листопада 2011 року "Про присвоєння поштових адрес новозбудованим житловим будинкам НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (по генплану) на АДРЕСА_4" новозбудованому житловому будинку присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_5 (а. с. 22 т. 1).

Відповідно до сертифікату Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві серії КВ № 163411040689 від 13 вересня 2011 року та акту готовності об'єкта до експлуатації від 01 вересня 2011 року житловий будинок по АДРЕСА_5 прийнятий в експлуатацію (а. с. 16-21 т. 1).

15 серпня 2005 року між УК "Екосорб" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір № 1-032-КЛ пайової участі в будівництві житлового будинку. Загальний внесок визначено у розмірі 582 558 грн. 55 коп. (а. с. 142-146 т. 1).

01 серпня 2011 року між цими сторонами було укладено додаткову угоду № 1, яким було змінено об`єкт будівництва на квартиру НОМЕР_2 корпус 4 поверх 3 загальною площею 101,9 кв.м з доплатою 36 250 грн. за різницю у площі 2,5 кв.м (а. с. 147 т. 1).

08 серпня 2011 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою змінено адресу об`єкта нерухомості на АДРЕСА_5 (а. с. 148 т. 1).

27 грудня 2012 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення № 2І19-С/КІ від 26 грудня 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на дану квартиру у рівних частках (а. с. 73 т. 1).

13 травня 2013 року на підставі договору дарування спірна квартира була подарована ОСОБА_6 (а. с. 70-71 т. 1).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив повну вартість об'єкта інвестування (а. с. 12 т. 1), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва, а тому, ще 08 квітня 2010 року фактично набув майнові права на квартиру АДРЕСА_1.

Таким чином, позивач є законним власником майнових прав на спірну квартиру, тому висновок судів у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ним майнових прав на квартиру є вірним, оскільки повторного визнання зазначених прав у судовому порядку не потрібно.

Вірним є і висновок судів про відмову у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки право власності позивача на спірну квартиру не було оформлено у відповідності до вимог закону, а відповідно до ст. 388 ЦК України право витребування майна із чужого незаконного володіння належить власнику.

Проте не можна погодитися з висновком судів у частині визнання недійсними додаткових угод до договору № 1-032-КЛ пайової участі у будівництві житлового будинку від 15 серпня 2005 року, укладеного між УК "Екосорб" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та у частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право власності від 27 грудня 2011 року, виданого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 16 грудня 2012 року № 2119-С/КІ на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи вбачається що, 15 серпня 2005 року між УК "Екосорб" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір № 1-032-КЛ пайової участі у будівництві житлового будинку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_3.

08 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та УК "Екосорб" було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № КП/МП-КЛ-02, за умовами якого позивач купив майнові права на об'єкт нерухомості - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 8-11).

Тобто сторони уклали договори інвестування будівництва майна з одним і тим же забудовником - УК "Екосорб", що розташоване за однією адресою, але поверх, квартири та їх квадратура інвестованих квартир були різними.

Проте, 01 серпня 2011 року між УК "Екосорб" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду № 1, якою було змінено об`єкт будівництва на квартиру НОМЕР_2 корпус 4 поверх 3 загальною площею 101,9 кв.м з доплатою 36 250 грн. за різницю у площі 2,5 кв.м (а. с. 147 т. 1).

08 серпня 2011 року між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою змінено адресу об`єкта нерухомості на АДРЕСА_5 (а. с. 148 т. 1).

Таким чином, позивач набув майнові права на спірну квартиру НОМЕР_2 корпус 4 поверх 3 загальною площею 101,9 кв.м 08 квітня 2010 року, тому УК "Екосорб" не мав права укладати вищезазначені додаткові угоди із відповідачами щодо цієї ж квартири, оскільки не мало права розпоряджатися майновими правами на спірну квартиру без згоди ОСОБА_3, у тому числі права брати зобов'язання по передачі у майбутньому такої квартири на користь відповідачів.

Відповідно не можна вважати законною видачу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідоцтва про право власності від 27 грудня 2011 року, яке одержано ними на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 16 грудня 2012 року № 2119-С/КІ на квартиру АДРЕСА_1.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що судами не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод та свідоцтва про право власності на квартиру з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 березня 2014 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними додаткових угод та свідоцтва про право власності на квартиру, справу направити у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.