Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г.,

Касьяна О.П., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Відкритого акціонерного товариства Фірми "ЄВГО" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2014 року,

У травні 2010 року Відкрите акціонерне товариство Фірма "ЄВГО" (далі - ВАТ Фірма "ЄВГО") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що ОСОБА_9 працювала у ВАТ Фірмі "ЄВГО" з 1 червня 2007 року на посаді адміністратора супермаркету "Будинок меблів" та очолювала бригаду матеріально-відповідальних осіб.

Також зазначав, що ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 працювали у ВАТ Фірма "ЄВГО" на посадах продавців непродовольчих товарів до серпня 2009 року.

01 січня 2009 року між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Згідно з наказом від 06 серпня 2009 року № 95 у зв'язку зі зміною складу бригади матеріально-відповідальних працівників у період з 07 серпня 2009 року по 09 серпня 2009 року було проведено контрольну перевірку інвентаризації матеріальних цінностей і виявлено недостачу меблів загальною вартістю 51 011 грн 36 коп.

Усі члени бригади, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були повідомлені належним чином про час і місце проведення інвентаризації, однак на її проведення не з'явились. За результатами проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей 07 серпня 2009 року були складені акти перевірки № № 81, 82, 83, 84. У результаті проведеної інвентаризації було виявлено недостачу, яка утворилась внаслідок безвідповідального ставлення членів бригади до збереження товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з чим позивач просив стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду у розмірі 51 011 грн 36 коп., тобто по 12 752 грн 84 коп. з кожного.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ВАТ Фірми "ЄВГО" 12 752 грн 84 коп. на відшкодування завданої майнової шкоди, з ОСОБА_4 на користь ВАТ Фірми "ЄВГО" 12 752 грн 84 коп. на відшкодування завданої майнової шкоди, із ОСОБА_7 на користь ВАТ Фірми "ЄВГО" 12 752 грн 84 коп. на відшкодування завданої майнової шкоди та з ОСОБА_6 на користь ВАТ Фірми "ЄВГО" 12 752 грн 84 коп. на відшкодування завданої майнової шкоди.

На обґрунтування касаційної скарги представник ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за заподіяну шкоду у зв'язку із недостачею матеріальних цінностей.

Проте погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи судами встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 працювали на ВАТ Фірмі "ЄВГО": ОСОБА_5 - на посаді адміністратора, а ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - продавцями непродовольчих товарів супермаркету "Будинок меблів".

01 січня 2009 року між відповідачами та ВАТ Фірмою "ЄВГО" було укладено договір про повну бригадну відповідальність.

Згідно з наказом № 95 від 06 серпня 2009 року у зв'язку зі зміною складу бригади матеріально-відповідальних працівників, в період з 07 серпня 2009 року по 09 серпня 2009 року було проведено контрольну перевірку інвентаризації матеріальних цінностей.

За результатами проведеної інвентаризації, згідно з актами контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 07 серпня 2009 року № № 81, 82, 83, 84 встановлено недостачу товарно-матеріальних цінностей у розмірі 218 812 грн. Після проведеної бухгалтерією звірки за вирахуванням вартості товару, що є некомплектним, пересорту, а також вирахування надлишків, що були виявлені при проведенні інвентаризації, остаточна сума недостачі складає 51 011 грн 36 коп.

За змістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Статтею 135-2 КЗпП України визначено, що при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) роз'яснив, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Пунктом 16 згаданої постанови Пленуму визначено, що розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

Встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд відповідно до ст. 105 ЦПК має обговорити питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів.

Однак місцевий суд при вирішенні справи вищевказаних положень законодавства та роз'яснень Пленуму не врахував та, покладаючи на відповідачів солідарну відповідальність, не звернув уваги на указаний договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, де зазначено, що колектив (бригада) бере на себе колективну (бригадну) відповідальність за забезпечення зберігання майна та інших цінностей, переданих йому для здійснення торгової діяльності, не з'ясував фактичних обставин, чи передавались відповідачам, на яких покладена солідарна відповідальність, товарно-матеріальні цінності для реалізації, дані бухгалтерського обліку або руху товарно-матеріальних цінностей на підприємстві позивача щодо обсягу матеріальних цінностей на момент прийняття відповідачів на роботу, станом на певний звітний період, на момент проведення інвентаризації, тощо та чи вони відносяться до осіб, з якими може бути укладений такий договір чи виконувана ними робота відноситься до переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, а також не з'ясовував конкретно: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір, в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду, чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, який майновий стан працівника.

Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою п. 12 договору про повну бригадну відповідальність від 01 січня 2009 року, за яким підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальні збитки, завдані крадіжкою, недостачею, умисним знищенням або псуванням матеріальних цінностей, а також їх знищенням або псуванням через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами.

Однак, інвентаризаційними документами не підтверджується причина утворення недостачі, про що також наголошував суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 17 квітня 2013 року, скасовуючи рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2012 року.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Також відсутні підтвердження про те, що саме неправильний облік матеріальних цінностей відповідачами є причиною недостачі, а також судом першої інстанції не перевірено, чи є це підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності, згідно із умовами укладеного між сторонами договору колективної (бригадної) матеріальної відповідальності та виключно на підставі пояснень директора ВАТ Фірми "ЄВГО".

Крім того, вказуючи про стягнення з відповідачів розміру завданих збитків в солідарному порядку та фактично стягнувши розмір збитків з усіх працівників в рівних сумах, місцевий суд, не з'ясував їх спільну умисність дій (бездіяльності), що має значення для наявності підстав для застосування солідарної відповідальності, та не врахував того, що згідно із п. 15 укладеного між сторонами договору від 01 січня 2009 року розмір збитків, заподіяних колективом (бригадою), визначається відповідно до ст. 135-3 КЗпП України, якою встановлено, що розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Крім того, судом першої інстанції також було залишено поза увагою п. 16 договору про колективну (бригадну) відповідальність, яким передбачено, що заподіяна колективом (бригадою) шкода підприємству, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув, на порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Таким чином, ухвалені у справі рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.