Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Парінової І.К.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_5, третя особа - відділ житлово-комунального господарства виконавчого комітету Тернівської районної ради у м. Кривому Розі, про визнання свідоцтва про приватизацію та договору купівлі-продажу недійсними, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є матір'ю ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 28 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_4 було приватизовано квартиру АДРЕСА_2. На час приватизації у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_6 28 січня 2008 року ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_5 Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на те, що її онука ОСОБА_6, яка на час приватизації була зареєстрована у спірній квартирі, але не брала участі у приватизації, позивач просила суд визнати недійсним свідоцтво на право власності на спірну квартиру, видане на ім'я ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; зобов'язати відділ житлово-комунального господарства виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі Дніпропетровської області видати свідоцтва про приватизацію квартири АДРЕСА_2 загальною площею 102, 3 кв. м на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по Ѕ частині за кожною.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 28 листопада 2006 року № Т-808 на квартиру АДРЕСА_2, видане згідно розпорядження від 22 листопада 2006 року № Т-926 органом приватизації управління житлово-комунального господарства Криворізької міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_4

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, відхилено. Рішення суду першої інстанції скасовано, позовну заяву ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції, скасувати ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 листопада 2006 року № Т-808, виданого органом приватизації управління житлово-комунального господарства Криворізької міської Ради народних депутатів згідно розпорядження від 22 листопада 2006 року № Т-926.

Згідно довідки КП "ЖЕО № 14" від 20 березня 2012 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована у спірній квартирі, після приватизації перереєструвалася у ній.

Згідно договору купівлі-продажу від 28 січня 2008 року ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_5

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виходив із того, що позивачем доведено факт порушення права її малолітньої онуки ОСОБА_6 на участь у приватизації квартири, у якій вона проживала разом з матір'ю ОСОБА_4 Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд дійшов висновку про те, що зазначений договір є нікчемним, оскільки його укладено без дозволу органу опіки та піклування, а тому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання відділу житлово-комунального господарства виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі Дніпропетровської області видати свідоцтва про приватизацію квартири на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до порядку здійснення приватизації підстави для покладення такого обов'язку на орган приватизації відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право позивача представляти та захищати інтереси малолітньої ОСОБА_6

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що згідно з ч.2 ст. 258 СК України баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних онуків до суду без спеціальних на це повноважень.

Крім того, посилаючись на відсутність доказів родинних зв'язків, апеляційний суд не взяв до уваги, що згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечувала проти того, що позивач являється її матір'ю та бабусею неповнолітньої ОСОБА_6, інтереси якої вона представляє. Крім того, в матеріалах справи наявні копії свідоцтв про шлюб та про розірвання шлюбу, з яких вбачається, що прізвище позивачки неодноразово змінювалося.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 212, 213 ЦПК України не дав належної оцінки зазначеним доказам та дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку по суті не переглядалося, судова колегія Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не переглядає його в касаційному порядку і судового рішення за цим рішенням не ухвалює.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.