6-6368св14 Про позбавлення батьківських прав - 09.04.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, ОСОБА_4 про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, відібрання і повернення малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області, про позбавлення батьківських прав за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 7 жовтня 2013 року й ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2014 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка - ОСОБА_6. Після народження дитини дружина постійно перебувала в лікарні, оскільки хворіла на туберкульоз і ІНФОРМАЦІЯ_4 померла. За спільною згодою з дружиною дочка з народження перебувала на вихованні у матері дружини - ОСОБА_4 Після смерті дружини відносини з відповідачем погіршилися, вона стала пропонувати відмовитись від прав на дитину, на що він не погодився і продовжував відвідувати дочку. 28 січня 2007 року він одружився вдруге, після чого ОСОБА_4 почала періодично перешкоджати його зустрічам із дитиною та вирішила ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав. Після отриманої у грудні 2012 року відповіді з прокуратури Іваничівського району Волинської області йому стало відомо про прийняте виконавчим комітетом Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області рішення від 28 липня 2006 року № 22 про призначення ОСОБА_4 піклувальницею над його дочкою. Проте таке рішення прийняте без його участі, на підставі документів, наданих лише ОСОБА_4, тому він вважав указане рішення незаконним. Крім того, рішення прийняте через три місяці після народження дитини, встановлено піклування, а не опіку й жодних підстав, передбачених Правилами опіки і піклування для прийняття такого рішення не було.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати незаконним рішення виконавчого комітету Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області рішення від 28 липня 2006 року № 22 щодо призначення ОСОБА_4 піклувальницею над ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відібрати дитину у ОСОБА_4, яка проживає в АДРЕСА_1 та повернути йому для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_2.

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що з часу смерті ОСОБА_5 батько дитини вихованням, навчанням, розвитком дитини не цікавиться, участі у її дошкільному та шкільному житті не приймає, матеріальної допомоги не надає, всіляко ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Онука перебуває на її повному утриманні, забезпечена належними умовами проживання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 7 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що рішення виконавчого комітету Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області рішення від 28 липня 2006 року № 22 "Про встановлення піклування" прийнято повноважним органом у межах його компетенції та на час його прийняття відповідало інтересам дитини, а відібрання дитини у відповідача й передача її на проживання в сім'ю батька на даний час не відповідає інтересам дитини та зашкодить її нормальному розвитку.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд правомірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки оспорюване ним рішення виконавчого комітету Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області на час його прийняття було своєчасним і відповідало інтересам дитини, разом з тим ОСОБА_4 піклується про онуку, виховує її, створила їй всі умови для нормального проживання та навчання, сім'ю ОСОБА_4 дитина вважає своєю сім'єю й посувається в ній комфортно, батька вона знає погано, душевних, рідних стосунків між ними не існує.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народилася дочка - ОСОБА_6 Під час народження дитини ОСОБА_5 перебувала на лікуванні в тубдиспансері м. Луцька і незадовго після народження дитини померла, після чого ОСОБА_3 добровільно віддав дочку на виховання матері померлої дружини - ОСОБА_4

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У ч. 1 ст. 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Частина 2 вказаної статті передбачає, що батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Відповідач ОСОБА_4 не є ні одним із батьків, ні опікуном малолітньої ОСОБА_6

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням виконавчого комітету Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області рішення від 28 липня 2006 року № 22 "Про встановлення піклування" ОСОБА_4 призначено піклувальницею ОСОБА_6, якій на час прийняття вказаного рішення було лише три місяці.

Однак у ст. 59 ЦК України визначено, що піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Разом з тим неповнолітньою визнається особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК України).

Частиною 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно з наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики від 26 травня 1999 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року, "Про затвердження Правил опіки та піклування" (z0387-99) передбачено підстави, коли опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей, а саме у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди I-II групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовились від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;

перебувають під слідством.

Разом з тим жодних фактів того, що ОСОБА_3 має такі ознаки, судом не встановлено.

Крім того, зі змісту ст. 16 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до вимог ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюються над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Проте суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 не є сиротою та не встановив чи була позбавлена вона такого піклування, оскільки відповідного рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківського піклування немає та чи є небезпечним для життя дитини перебування з батьком.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не надавав дозвіл на призначення ОСОБА_4 опікуном дочки, а остання - у порушення вимог п. 3.3. Правил для встановлення опіки не подала ряд необхідних документів, за наявності яких орган опіки та піклування призначає опікуна.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд належним чином доводів позивача ОСОБА_3 не перевірив; зазначені положення закону та доводи його апеляційної скарги не врахував; усіх фактичних обставин для правильного вирішення справи не встановив та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

Установлення таких фактичних обставин справи має важливе значення для правильного її вирішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2014 року в частині позову ОСОБА_3 до Жашковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області, ОСОБА_4 про скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, відібрання і повернення малолітньої дитини скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.