Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсним,

за касаційною скаргою ОСОБА_8 в інтересах та за довіреністю публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року,

У грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання договорів купівлі - продажу квартири недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 27 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк") та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 1122/нг-12-07, відповідно до якого Банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 2 626 000 грн., зі сплатою 11, 8 % річних, з порядком повернення кредиту, передбаченим розділом

1 кредитного договору. Відповідно до умов п. 1.4 кредитного договору, кредит позичальнику надавався на придбання обладнання. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими самими сторонами був укладений іпотечний договір № 112/нг-12-07/1 від

27 грудня 2007 року, відповідно до якого предметом іпотеки стала квартира АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України був укладений та нотаріально посвідчений тристоронній договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, за яким ТОВ "Укрпромбанк" передав ПАТ "Дельта Банк" право та обов'язки кредитора за кредитною угодою № 1122/нг-12-07 і договором іпотеки іпотечного договору № 112/нг-12-07/1 від 27 грудня 2007 року.

Позичальник не виконує умов кредитної угоди і без згоди іпотекодержателя 31 березня 2011 року продав передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

З цих підстав просила задовольнити заявлені вимоги.

Заочним рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 червня 2013 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 31 березня 2011 року та посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований у реєстрі за № 392.Визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05 жовтня 2012 року та посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований у реєстрі за № 3746. Зобов'язано реєстраційну службу Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку внести відомості до Реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження та іпотеку щодо об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі іпотечного договору №112/нг-12-07/1 від 27 грудня 2007 року, укладеного між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за № 5015. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2013 року заочне рішення районного суду скасовано, й ухвалено нове рішення у справі, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Згідно з ч. 3 ст. 12 цього ж Закону правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Судом встановлено і підтверджено належними та допустимими доказами, що 27 грудня 2007 року між ТОВ "Укрпромбанк" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 1122/нг-12-07, відповідно до якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 2 626 000 грн, зі сплатою 11,8 % річних у гривні, з порядком повернення кредиту, передбаченим розділом 1 кредитного договору (т. 1 а. с. 12 14). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими самими сторонами 27 грудня 2007 року був укладений іпотечний договір № 112/нг-12-07/1, відповідно до якого предметом іпотеки стала квартира АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4

Відповідно до п. 3.1.3 іпотечного договору іпотекодавець був зобов'язаний не відчужувати Предмет іпотеки у будь-який спосіб без отримання на це письмової згоди.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 4 листопада 2009 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Укрпромбанк" заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 1122/нг-12-07 в розмірі 2 523 866 грн., яку боржником не виконано.

Відповідно до умов п. 4.1, 4.2 договору про передачу Активів та Кредитних зобов'язань в порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, ТОВ "Укрпромбанк" передав ПАТ "Дельта Банк" права кредитора за кредитною угодою № 1122/нг-12-07 і договором іпотеки іпотечного договору № 112/нг-12-07/1 від 27 грудня 2007 року з відповідачем ОСОБА_4 у тому числі і право вимагати від Боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Таким чином, відповідно до умов договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанк" на користь ПАТ "Дельта Банк" та згідно зі ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України - ПАТ "ДельтаБанк" набуло статусу нового кредитора.

Місцевим судом також встановлено, що 15 грудня 2010 року ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1.

Встановивши такі обставини місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу предмета іпотеки від 15 грудня 2010 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 є нікчемний відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Місцевим судом встановлено, що 31 березня 2011 року між

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований у реєстрі за № 392.

05 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 3746.

Оскільки позивач не є власником майна, а угоди від 31 березня 2011 року і 05 жовтня 2012 року обмежують право банку як іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за кредитною угодою, місцевий суд обґрунтовано визнав недійсними договори купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 31 березня 2011 року та між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 05 жовтня 2012 року.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові з тих підстав, що ПАТ "Дельта Банк" може витребувати спірно майно з підстав, встановлених ст. 388 ЦК України, апеляційний суд не звернув уваги на те, що зазначена норма регламентує порядок витребування власником свого майна від добросовісних набувачів і не стосується прав та обов'язків іпотекодержателів, яким є банк відповідно до договору від 27 грудня 2007 року № 112/нг-12-07/1 з відповідачем ОСОБА_12 При цьому апеляційний суд неправильно послався і на правову позицію Верховного Суду України у справі 6-95цс13, оскільки вона також роз'яснює порядок задоволення вимог власників на витребування свого майна від добросовісних набувачів, а не права іпотекодержателів.

Внаслідок неправильного застосування ст. 388 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України у справі 6-95цс13 апеляційним судом помилково скасоване законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

З цих підстав рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах та за довіреністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 08 листопада 2013 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 20 червня 2013 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.