6-4961св14 Про стягнення подвійної суми завдатку, відшкодування збитків та моральної шкоди - 09.04.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення сторін в первісний стан та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення подвійної суми завдатку, відшкодування збитків та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на початку січня 2013 року він за усним договором купівлі-продажу продав ОСОБА_4 свою корову за 6 тис. грн, а остання посилаючись на відсутність всієї суми, про яку вони домовились, сплатила лише 2 600 грн, а решту суми - 3 400 грн, пообіцяла сплатити до 11 лютого 2013 року. 11 лютого 2013 року ОСОБА_4 погодилась віддати ще 1 тис. грн, а решту відмовилась, засумнівавшись, що вона є тільна. На його пропозицію отримати сплачені нею кошти та повернути корову відмовилась.

Позивач просив зобов'язати відповідачку повернути йому корову, а його зобов'язати повернути ОСОБА_4 суму передоплати у розмірі 2 600 грн, та стягнути з ОСОБА_4 на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що за усною домовленістю про купівлю у ОСОБА_3 тільної корови, вона сплатила останньому 2 700 грн завдатку. Оскільки корова виявилась не тільною, вона запропонувала повернути сплачені нею кошти та забрати корову, на що ОСОБА_3 відмовився.

ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_3 подвійну суму сплаченого завдатку у розмірі 5 400 грн, упущену вигоду за продаж теляти у розмірі 1 500 грн, понесені витрати на утримання корови у розмірі 5 тис. грн та 5 тис грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 31 жовтня 2013 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року рішення районного суду в частині позовних вимог про повернення сторін у первісний стан, повернення товару продавцеві і стягнення з продавця переданої йому суми покупцеві скасовано і ухвалено нове рішення. Зобовязано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 корову та стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2 700 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом невірно обрав спосіб захисту про повернення йому тільної крови у зв'язку невиконанням усного договору, не поставивши питання про визнання такого договору недійсним, і оскільки він не є відповідачем за поданим первісним позовом, він не може бути зобов'язаний рішенням суду до вчинення будь-яких дій. Зустрічні позовні вимоги суд вважав недоведеними.

Скасовуючи рішення районного суду в частині позовних вимог про повернення сторін у первісний стан, повернення товару продавцеві і стягнення з продавця переданої йому суми покупцеві і зобов'язуючи ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 корову та стягуючи зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 2 700 грн, й залишаючи в іншій частині рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами склались правовідносини з договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продав відповідачці ОСОБА_4 корову, проте ОСОБА_4 не сплатила вартість проданого товару у повному обсязі.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що власником корови породи українська чорно-ряба молочна по кличці "Ночка" є ОСОБА_6, яка проживає у АДРЕСА_1 і указана корова 10 січня 2013 року була переміщена до ОСОБА_4 у с. Остриківка Токмацького району Запорізької області. Сторони визнали, що корова була придбана ОСОБА_4 у ОСОБА_3, проте у питаннях, чи була корова тільною, щодо суми, за яку вона придбана, умови продажу та суму яку ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_3, сторони згоди не дійшли.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У ч. 1 ст. 218 ЦК України зазначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що між сторонами склались правовідносини з договору купівлі-продажу.

Оскільки сторони учинили усний правочин на суму більше 340 грн, який належить вчиняти у письмовій формі, а позовних вимог про визнання такого правочину дійсним не заявлялось (ст. ст. 215, 218 ЦК України) і визнавши вчинений між ними правочин договором купівлі-продажу, апеляційному суду слід було для правильного вирішення спору встановити умови договору, до згоди яких дійшли сторони: вартість і якість товару, його ціна, умови розірвання, відповідальності тощо.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.