6-5269св14 Про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - 09.04.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, третя особа: ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року та додаткове рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 12 червня 2013 року наказом № 76 її було звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів відповідача. У новому штатному розписі посада майстра розливного відділення горілчаного цеху № 2, яку вона обіймала, передбачена не була. Вважаючи своє звільнення незаконним, просила задовольнити позов.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 грудня 2013 року у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, третя особа: ОСОБА_4, про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді майстра розливного відділення горілчаного цеху № 2 Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості. Стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 25 217 грн 72 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Додатковим рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції у частині поновлення на роботі ОСОБА_3 на посаді майстра розливного відділення горілчаного цеху № 2 Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості та стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за один місяць у розмірі 5 348 грн 12 коп., з якого підлягають стягненню обов'язкові платежі та внески, допущено до негайного виконання. Стягнуто із присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 25 217 грн 72 коп. всі обов'язкові платежі та внески.

Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при звільненні позивача відповідачем були порушені норми трудового законодавства, а саме: в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України позивача не було попереджено про наступне вивільнення, не запропоновано іншу роботу на вакантних посадах та прийнято на роботу сторонніх осіб на існуючі на той час вакантні посади, не враховано її переважне, в порівнянні з іншими працівниками, право на залишення на роботі і надання роботи, порушено ч. 5 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом".

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Як встановлено судами, наказом № 76 від 12 червня 2013 року Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості звільнено ОСОБА_3 з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КзПП України у зв'язку з реорганізацією структурних підрозділів відповідача згідно нового штатного розпису, в якому посада майстра розливного відділення горілчаного цеху № 2 не була передбачена.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно наказу т.в.о. генерального директора Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості ОСОБА_4 № 56 від 3 квітня 2013 року "Про скорочення вакантних посад" із штату виведено 24 вакантні посади та зобов'язано внести відповідні зміни до штатного розпису.

Відповідно до наказу № 57 від 4 квітня 2013 року "Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП" затверджено новий штатний розпис підприємства, проведено реорганізацію структурних підрозділів підприємства згідно нового штатного розпису та зобов'язано відділ кадрів повідомити про даний наказ всіх працівників об'єднання під розписку і у відповідності до наказу № 37 передбачено скорочення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КзПП України з 5 квітня 2013 року 30 посад по об'єднанню та зобов'язано начальника відділу кадрів ознайомити працівників персонально під розписку про наступне вивільнення з роботи у зв'язку із скороченням.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування)

Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП (322-08) .

Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції вказаних норм права не врахував, не звернув уваги на те, що сама по собі та обставина, що позивач не була попереджена про наступне звільнення за два місяці при відсутності інших порушень законодавства при проведенні звільнення тягне за собою не поновлення на роботі, а зміну дати звільнення.

Вказуючи на наявність іншого порушення законодавства, а саме факту наявності вакантних посад на які було переведено працівників підприємства, що не вивільнялись, апеляційний суд не звернув уваги на те, що питання переводу працівників на іншу посаду є компетенцією власника або уповноваженого ним органу. Суди не повинні входити в обговорення питання доцільності проведення такої перестановки (перегрупування). Переважне право на залишення на роботі з'ясовується у разі проведення звільнення працівників і не стосується випадків переводу працівників за їх згодою власником чи уповноваженим ним органом в межах підприємства, установи, організації.

Та обставина, що відповідачем були прийняті на роботу сторонні особи, - на посаду головного бухгалтера, директора ВКЦ "Княгинин", бухгалтера, менеджера не можуть бути безумовною підставою для визнання звільнення позивача незаконним, оскільки судом не з'ясовувалось, які кваліфікаційні та інші вимоги висувались щодо осіб, які претендують на зайняття цих посад, та чи відповідала таким вимогам остання.

Тому, висновок про те, що ОСОБА_3 могла зайняти ці посади є передчасним.

Як вбачається з матеріалів справи, посада, яку займала ОСОБА_3, скорочена, інші працівники на посаді, яку вона займала, не працювали. Отже у відповідача не було підстав для з'ясування наявності у останньої переважного права на залишення на роботі, оскільки працівники на такій посаді працювати не залишились.

Вказуючи на порушення роботодавцем ч. 5 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", оскільки рішення про реорганізацію відповідачем не було погоджено з арбітражним керуючим та Міністерством аграрної політики та продовольства України, апеляційний суд не звернув уваги на те, що реорганізація юридичної особи, з якою позивач перебувала у трудових відносинах, не проводилась, а мали місце зміни в організації виробництва і праці. Таким чином, посилання суду на порушення зазначених положень цього Закону безпідставні.

З огляду на викладене погодитися із ухваленими судом апеляційної інстанції рішеннями неможливо.

Допущені апеляційним судом порушення ст. ст. 10, 60, 179, 303, 304 ЦПК України унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року та додаткове рішення цього суду від 17 січня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.