Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л. Мостової Г.І.,

Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, комунального підприємства "Основаніє" про вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство "Основаніє", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, комунальне підприємство "Основаніє", про визнання права користування жилим приміщенням і визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з неодноразово уточненим згодом позовом до ОСОБА_4 про вселення, посилаючись на те, що відповідач, який є її онуком, не визнає її право користування квартирою АДРЕСА_1.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовні вимоги мотивував тим, що його баба, ОСОБА_3, тривалий час не проживає у спірній квартирі, оскільки у 2002 році переселилася до квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням і визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначала, що вона вселилася до квартири

АДРЕСА_1, як дружина сина ОСОБА_3 - ОСОБА_7, де до теперішнього часу проживає, але не зареєстрована, разом із сином, ОСОБА_4, ОСОБА_3 за власним бажанням покинула вказану квартиру й тривалий час проживає за іншою адресою.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2013 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічні позови ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня

2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 7 листопада 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. Вселено ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1. У задоволенні позовних вимог

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.

У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Судом установлено, що згідно з ордером від 25 вересня 1972 року ОСОБА_8 на сім'ю із чотирьох осіб було надано квартиру АДРЕСА_1, яка перебуває у комунальній власності.

У 1990 році до вказаної квартири вселилася ОСОБА_5, як дружина ОСОБА_7, батьками якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_3

ОСОБА_4 проживає у спірній квартирі з часу народження, ІНФОРМАЦІЯ_2, й до теперішнього часу.

ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, у якій проживала його баба - ОСОБА_9

Після смерті ОСОБА_9, у 2002 році, до вказаної квартири вселилися ОСОБА_3 з чоловіком, ОСОБА_8

У спірній квартирі залишилися проживати ОСОБА_4 з батьками: ОСОБА_5 та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 зазначала, що належна онукові квартира, до якої вона вселилися з чоловіком, не була постійним її місцем проживання, вона ніколи не відмовлялась від спірної квартири і про це свідчить її постійна реєстрація за спірною адресою. Переїзд був зумовлений домовленістю всіх дорослих членів сім'ї щодо зручностей використання житлових приміщень для житлово-побутових потреб.

Судом також було встановлено, що квартирна плата та плата за комунальні послуги за спірне житлове приміщення нараховувались з урахуванням ОСОБА_3, оплату здійснював ОСОБА_4 та не заперечував проти розрахунків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 і відмову в позовах ОСОБА_4 й ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності визначених

ст. 107 ЖК України підстав для визнання позивача таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Такі висновки апеляційного суду є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення апеляційного суду відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.