Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_6, третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Харківській області, про визнання незаконним та скасування розпорядження місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2013 року,

У серпні 2013 року Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що під час проведення досудового слідства встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28 березня 2003 року № 2 у користуванні ОСОБА_6 перебувала земельна ділянка під ставком та прибережною захисною смугою загальною площею 2 га на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області поблизу с. Лещенки. У 2009 році ОСОБА_6 отримала земельну ділянку із земель водного фонду для ведення товарного риборозведення у приватну власність. Площа земельної білянки склала 1,4432 га, з якої під водою - 1,3918 га, під гідротехнічними спорудами - 0,0514 га.

Відповідно до водогосподарського паспорта вказаний ставок є ставком руслового типу і не міг бути переданий у приватну власність, тому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Дергачівська РДА Харківської області) від 09 червня 2009 року № 550, визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 509622 від 06 жовтня 2009 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку водного фонду площею 1,4432 га на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області поблизу с. Лещенки, що була передана у приватну власність, визнати відсутність у ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2013 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 вересня 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Визнано незаконним розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 09 червня 2009 року "Про передачу у власність та в оренду земель водного фонду ОСОБА_6". Визнано недійсним державний акт серія ЯЕ № 509622 від 06 жовтня 2009 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,4432 га на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області. У іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що Державна інспекція сільського господарства у Харківській області не є належним позивачем і її права не порушені оскаржуваним розпорядженням, а прокурор такими повноваженнями не наділений.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, апеляційний суд керувався тим, що спірна земельна ділянка, що передана у власність ОСОБА_6, відноситься до земель водного фонду, знаходиться у межах прибережної захисної смуги, тому за положеннями ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) не могла бути передана ОСОБА_6 для використання за цільовим призначенням, вказаним у державному акті на право власності на земельну ділянку.

Із такими висновками апеляційного суду погодитися неможна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Встановлено, що розпорядженням Дергачівської РДА Харківської області від 09 грудня 2002 року № 345 приватному підприємцю ОСОБА_6 у тимчасове користування надані землі водного фонду загальною площею 2 га, у тому числі: під водою - 1 га, прибережна смуга шириною 25 м - 1 га, що розташовані на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, район с. Лещенки, на умовах оренди (а.с. 72)

Розпорядженням Дергачівської РДА Харківської області від 21 вересня 2004 року № 344 ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки водного фонду загальною площею 2 га, що знаходиться на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту, для передачі у власність з метою товарного риборозведення (а.с. 30).

Розпорядженням Дергачівської РДА Харківської області від 09 червня 2009 року № 550 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_6: у власність земельну ділянку водного фонду загальною площею 1,4432 га, у тому числі: під водою - 1,3918 га, під технічними спорудами - 0,0514 га на території Русько-Лзівської сільської ради Дергачівського району Харківської області; в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 0,3541 га, у тому числі: під пасовищами - 0,2969 га, під болотами - 0,0562 га для обслуговування водоймища (а.с. 31).

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_6 видано державний акт ЯЕ № 509622 про право власності на земельну ділянку площею 1,4432 га на території Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 34).

Вважаючи розпорядження Дергачівської РДА Харківської області від 09 червня 2009 року № 550 незаконним, апеляційний суд керувався постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2012 року про звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії, у описовій частині якої зазначено, що довідки Русько-Лозівської сільської ради та Харківського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства, на підставі яких було видано оскаржене розпорядження, видані на основі недостовірних даних. Відповідно до звіту головного інженера проекту водосховищ ПАТ "Укргідропроект" спірний ставок створений господарським способом, являє собою штучну водойму, не є замкненою та природною водоймою.

Підставою для порушення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_7 та ОСОБА_8, слугувало узгодження ними як заступником начальника та начальником Харківського обласного виробничого управління з меліорації та водного господарства проекту відводу земельної ділянки ОСОБА_6 без належної перевірки достовірності складеної співробітниками управління інформації.

Тобто предметом розгляду у кримінальній справі була відповідність дій зазначених осіб їх посадовим обов'язкам та дотримання ними вимог чинного, у тому числі водного та земельного, законодавства.

Висновок про законність чи незаконність передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_6 не був предметом дослідження при розгляді вказаної кримінальної справи, оскільки повноваженнями на розпорядження землями, у тому числі і водного фонду, що перебувають за межами населеного пункту, відповідно до п. 10 Перехідних положень ЗК України (2768-14) наділені органи виконавчої влади, у даному випадку - Дергачівська РДА Харківської області.

Вказані обставини вже були предметом судового розгляду і рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2013 року, у позові Харківському міжрайонному природоохоронному прокурору в інтересах держави в особі Дергачівської РДА Харківської області та головного управління Держкомзему України в Харківській області відмовлено.

Відповідно до ст. 319 ЦПК вказане рішення набрало законної сили і матеріали цивільної справи не містять даних про його скасування чи зміну.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Із судових рішень, що перебувають у матеріалах цивільної справи вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку видано ОСОБА_6 на підставі рішення органу влади, до компетенції якого входило розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що свої позовні вимоги прокурор обґрунтовував ст. ст. 1212 1213 ЦК України (435-15) .

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Із роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) вбачається, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

При ухваленні рішення суд апеляційної інстанції не звернув увагу на підставу позову прокурора, не перевірив, чи дійсно земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_6 безпідставно, з урахуванням того, що для з'ясування наявності підстав для застосування ст. 1212 ЦК України однією із складових має бути відсутність правових підстав для набуття або зберігання майна, і чи можна робити висновок про застосування ст. 1212 ЦК України у разі видання органом державної влади відповідного акта.

На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув, вийшовши за межі позовних вимог, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 06 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.