6-44371св13 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину - 02.04.2014 Прийняття

головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Савченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних відносинах Міністерства оборони України, яким є концерн "Військторгсервіс" до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою Заступника Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 23 вересня 2013 року,

У квітні 2013 року заступник Рівненського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних відносинах Міністерства оборони України, яким є концерн "Військторгсервіс" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 листопада 2009 року, укладеним між концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_6 та застосувати правові наслідки недійсності правочину. Крім цього просив поновити строк позовної давності.

В обгрунтування позову посилався на те, що 27 серпня 2009 року відбулися публічні торги з продажу майна (нежитлове приміщення кафе загальною площею 321, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1).

Протоколом № 068-н про хід публічних торгів від 27 серпня 2009 року зафіксовано перемогу на публічних торгах по реалізації вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_6 за ціновою пропозицією в розмірі 148 511 грн 88 коп.

10 листопада 2009 року між ОСОБА_6 та Державою в особі Міністерства оборони України в особі філії управління Західного оперативного командування "Концерну Військоторгсервіс" укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення.

Продавцем в даному договорі виступав начальник Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військоторгсервіс" ОСОБА_7, який діяв на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Міністерства оборони України ОСОБА_8 12 листопада 2004 року, який в свою чергу був наділений повноваженнями на відчуження нерухомого майна на підставі довіреності Міністерства оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071.

Вказану довіреність, яка надана ОСОБА_8, була скасована окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року № 1235/з.

Відповідно до п. 7.3. статуту майно концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання.

Пунктом 7.5. статуту встановлено, що відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном (Міністерством оборони України).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеними цим законом. Кабінет Міністрів України серед іншого і визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності.

У силу ст. 7 цього закону щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності" (803-2007-п) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

У зв'язку з вищевикладеним, відчуження майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, можливе лише за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України, погодженого з Фондом державного майна України.

Такого дозволу Фонд не надавав.

Крім цього, 12 лютого 2005 року окремим дорученням Міністр оборони України скасував довіреність, надану ОСОБА_8 на право укладання договорів, і остання була повернута до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 23 вересня 2013 року рішення місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на сплив строку позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні позову, в решті залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 27 серпня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведено аукціон з продажу будівлі, площею 321,4 кв.м., що належить концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За наслідками публічних торгів переможцем визначений ОСОБА_6 за ціновою пропозицією 148 511 грн 88 коп.

Між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 29 грудня 2008 року та зареєстрованої в реєстрі № 8586 та громадянином ОСОБА_6 19 листопада 2009 року укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлову будівлю (кафе), розташовану за адресою: АДРЕСА_1., а покупець зобов'язується прийняти дану будівлю і сплатити ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому договорі.

Судами встановлено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, що перебуває на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс".

Судом першої інстанції встановлено, що після відкликання 12 лютого 2005 року Міністром оборони України Гриценком А.С. довіреності на право укладання договорів, генеральний директор концерну "Військоторгсервіс" ОСОБА_8 не повідомив про це начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_7, крім того, 09 грудня 2009 року надав довіреність, якою уповноважив останнього укладати від імені концерну "Військторгсервіс" договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна та представляти інтереси концерну у будь-яких установах.

Враховуючи відсутність розпорядчого акта Міністерства оборони України на відчуження спірного майна та погодження Фонду Державного майна України на відчуження майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_7 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору купівлі-продажу спірного майна.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем, оскільки спірна будівля була придбана ним за відплатним договором на публічних торгах, він не зав та не міг знати про відсутність розпорядчого акту власника майна на його відчуження, який був би погоджений з Фондом державного майна України.

Крім цього місцевий суд вважав, що прокурором не надано доказів того, що прилюдні торги, які відбулися 27 серпня 2009 року, про що свідчить протокол № 068-н про хід публічних торгів, проведені з порушенням законодавства, і Міністерством оборони України їх результати не оспорювалися. Таким чином прокурор обрав не вірний спосіб захисту прав.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що прокурор не звертався до суду із віндикаційним позовом.

Разом із тим, такі висновки судів є помилковими та такими, що не узгоджуються з вимогами закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 216 ЦК України недійсним правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в оосби, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власника підлягає вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Враховуючи те, що між сторонами у справі наявні договірні правовідносини, спір про недійсність правочину необхідно вирішувати відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, а тому на спірні правовідносини положення ст.ст. 387, 388 ЦК України (віндикація) не розповсюджуються.Правильно встановивши, що відбулося відкликання 12 лютого 2005 року Міністром оборони України Гриценком А.С. довіреності на право укладання договорів, генеральний директор концерну "Військоторгсервіс" ОСОБА_8 не повідомив про це начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_7, крім того, 09 грудня 2009 року надав довіреність, якою уповноважив останнього укладати від імені концерну "Військторгсервіс" договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна та представляти інтереси концерну у будь-яких установах та враховуючи відсутність розпорядчого акта Міністерства оборони України на відчуження спірного майна та погодження Фонду Державного майна України на відчуження майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору купівлі-продажу спірного майна.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що стороною договору купівлі-продажу від 10 листопада 2009 року як власник спірного об'єкту ОСОБА_7 не був, а діяв від імені Концерну "Військторгсервіс", а тому "віндикація" на спірні правовідносини не розповсюджується.Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Таким чином суд першої інстанції фактично встановлював обставини щодо виникнення "віндикації", які не є предметом доказування у цій справі, а тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.Цих недоліків не виправ і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд з підстав, визначених ст. 338 ЦПК України.