Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до ОСОБА_3, третя особа - Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення із самоправно зайнятого жилого приміщення за касаційною скаргою комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року,

У червні 2013 року комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення із самоправно зайнятого жилого приміщення.

Позов мотивовано тим, що на підставі розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 29 липня 2002 року будинок АДРЕСА_1 прийнятий до комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва. Наказом КП по УЖГ Дніпровського району м. Києва № 810 від 18 лютого 2003 року вищезазначений будинок був прийнятий на баланс підприємства.

Зазначало, що на підставі протоколу № 47 засідання профкому відкритого акціонерного товариства "Радикал" від 2 лютого 2000 року спірна кімната АДРЕСА_1 була виділена відповідачці ОСОБА_3

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2261 від 14 грудня 2004 року в порядку поліпшення житлових умов ОСОБА_3 на сім'ю з однієї особи було надано ордер від 18 січня 2005 року на право зайняття однокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2

Вказувало, що на підставі заяви відповідачки наказом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 6 березня 2007 року наймачем квартири визнаний ОСОБА_4

Посилаючись на те, що відповідачка продовжує користуватися спірною кімнатою АДРЕСА_1 без відповідних правових підстав, просило виселити останню із самоправно зайнятого жилого приміщення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права Даним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні докази самоправного зайняття спірного житлового приміщення та користування жилим приміщенням без належних на те правових підстав.

Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Підстави виселення з жилого приміщення передбачені Житловим кодексом Української РСР (5464-10) .

Згідно ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР, на підставі якої заявлено позов, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а ст. 212 ЦПК України передбачено обов'язок суду при оцінці доказів ґрунтуватися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, які повинні бути оцінені ним на належність, допустимість, достовірність кожного з них окремо, а також їх достатність і взаємний зв'язок. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Апеляційним судом установлено, що спірне житло відноситься до відомчого житлового фонду. Діючим житловим законодавством визначено спеціальний порядок надання такого житла.

З матеріалів справи вбачається, що позов заявлений з підстав, передбачених ч. 3 ст. 116 ЖК України, яка не передбачає виселення наймача та членів його сім'ї.

Установлено, що протоколом № 47 засідання профкому відкритого акціонерного товариства "Радикал" від 2 лютого 2000 року ОСОБА_3 виділено в користування кімнату готельного типу АДРЕСА_1 з подальшим розглядом питання про її перебування у кімнаті на постійній основі (а.с. 14).

За таких підстав, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного правового висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження самоправного зайняття ОСОБА_3 кімнати готельного типу АДРЕСА_1. Відповідачка не відноситься до осіб, які підлягають виселенню з указаних підстав.

Суд за власною ініціативою не може міняти предмет і підстави позову.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи висновок суду не спростовують, тому суд касаційної інстанції згідно ч.1 ст. 337 ЦПК України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.