Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О., Наумчука М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживачів, про визнання договору недійсним, стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 21 серпня 2014 року він уклав з відповідачем ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" договір № 011148 фінансового лізингу з додатками.

Позивач вважає, що укладений договір не відповідає вимогам законодавству про фінансовий лізинг, нормам ЦК України (435-15) , до нього включено положення, які порушують його права як споживача, оскільки визначення предмету лізингу - марка Ford, модель Focus, у кількості 1, вартістю 147 690 грн не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації, б/в або новий тощо), договір не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо, тобто у спірному договорі відсутня обов'язкова умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу, прямо передбачена законодавством про фінансовий лізинг, що є порушенням ст. 203 ЦК України.

Крім того, відповідач включив до договірних умов платежі, які не є лізинговими так як не передбачені переліком, встановленим ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 806 ЦК України, та не пов'язані із користуванням предметом лізингу, а саме: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору ("комісія за організацію") у розмірі 10 % вартості предмета лізингу; авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який визначений в додатку № 1 до договору чим вийшов за межі, передбачені законом для діяльності фінансового лізингу.

Також, зазначав, що договір в цілому не відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та і про фінансовий лізинг в частині права лізингоодержувача на розірвання договору та підстав відповідальності за таку дію та підпадає під поняття несправедливої умови, конкретно визначеної п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

З урахуванням наведеного, позивач просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 011148 від 21 серпня 2014 року, укладений між ним та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" та стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" сплачені ним кошти у сумі 14 769 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено, що умови оскаржуваного договору є несправедливими і такими, що створили істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін. Крім того, судами зазначено, що умови надання позивачу послуг на підставі договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в договорі та додатках до нього.

Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення судового рішення без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.