Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Парінової І.К.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року,

У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів завдані йому збитки у розмірі 446 582 грн 40 коп., моральну шкоду у розмірі 885 431 грн 70 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. та судові витрати у розмірі 1 820 грн.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальні збитки в розмірі 355 734 грн, компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно із яким останній продав, а позивач придбав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,093 га, розташовані в АДРЕСА_1.

Згідно домовленості між сторонами, відповідачі зобов'язалися звільнити об'єкти нерухомості після отримання ОСОБА_3 документів про право власності на ці об'єкти.

Позивач набув право власності на вказане майно, здійснивши дії з реєстрації права власності на нерухоме майно та 08 липня 2008 року, одержав в комунальному підприємстві "Комінтернівське районне бюро технічної інвентаризації" витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 19458664, номер запису 339 в книзі 145, а також державний акт на право власності серії ЯЖ № 710019 від 18 грудня 2008 року на земельну ділянку площею 0,093 га, розташовану в АДРЕСА_1.

26 грудня 2008 року ОСОБА_4 було повідомлено про виконання взятих на себе зобов'язань, а саме звільнення будівлі та земельної ділянки.

Проте відповідачі не виконали свої зобов'язання щодо звільнення житла та земельної ділянки, що призвело до звернення ОСОБА_3 до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном та виселення.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 липня 2009 року було зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні належним йому майном шляхом виселення ОСОБА_4 та членів його родини, а також третіх осіб із незаконно займаних об'єктів нерухомості, розташованих у АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили 28 липня 2009 року.

На виконання рішення суду від 17 липня 2009 року був виданий виконавчий лист, за яким 03 серпня 2009 року відділом державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області (далі - ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області) відкрито виконавче провадження.

18 серпня 2009 року з метою перевірки виконання рішення суду боржником ОСОБА_4 в добровільному порядку державним виконавцем здійснено виїзд на місце знаходження нерухомості, але встановлено, що боржник фактично не проживає за адресою місцезнаходження нерухомості в АДРЕСА_1, про що складено акт державного виконавця.

Зважаючи на відсутність ОСОБА_4, як боржника за вищевказаною адресою, начальник ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області звернувся із відповідним поданням до Комінтернівського районного суду Одеської області про зміну способу виконання рішення суду Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 липня 2009 року.

28 серпня 2009 року Комінтернівським районним судом Одеської області розглянуто та задоволено подання начальника ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції про зміну порядку виконання рішення суду, змінено спосіб виконання рішення від 17 липня 2009 року згідно виконавчого листа № 2-2824/09 р. від 29 липня 2009 року, надано державному виконавцеві право входження до житлового будинку.

04 вересня 2009 року ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області було здійснено входження до житлового будинку із господарчими спорудами та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом злому замків та пошкодження дверей за допомогою фізичної особи-підприємця ОСОБА_7, вартість послуг якого становила 840 грн. та була сплачена ОСОБА_3 згідно з товарним чеком від 04 вересня 2009 року (а.с. 39).

Після пошкодження дверей та злому замків ОСОБА_3 придбав нові замки та двері для встановлення їх в житловому будинку, вартість яких склала 500 грн та 1 300 грн відповідно, що були сплачені фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 та підтверджується товарними чеками № 2 та № 3 від 04 вересня 2009 року (а.с. 37-38)

04 вересня 2009 року державним виконавцем ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області було проведено опис майна відповідачів, про що складено акт. Відповідальним зберігачем майна було призначено ОСОБА_3

Позивачем було укладено договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 щодо зберігання частини майна відповідачів на складі вказаної особи, за що сплачені грошові кошти загалом на суму 3 500 грн, згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів № 26 від 04 вересня 2009 року, № 6 від 08 жовтня 2009 року та № 17 від 13 жовтня 2009 року (а.с. 35-36).

Для доставки описаного майна до місця зберігання ОСОБА_3 замовив та оплатив послуги вантажників у розмірі 1 440 грн та перевізників у розмірі 700 грн, що підтверджується розпискою від 04 вересня 2009 року, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 та квитанцією від 04 вересня 2009 року, наданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 (а.с. 42-43).

Додатково для збереження майна, що залишилося в місцезнаходженні об'єктів нерухомості ОСОБА_3 був укладений договір про надання послуг з охорони від 04 вересня 2009 року з ТОВ "Оріон-Юг", згідно з п. 1.1 якого встановлено, що замовник доручає виконавцеві надавати послуги з охорони визначеного сторонами рухомого майна (згідно з додатком). Сума загальної вартості послуг з охорони майна відповідачів становила

250 600 грн та була сплачена відповідно з квитанціями (а.с. 32-33, 200-217).

Крім того, в результаті дій відповідачів позивач не міг користуватися належним йому житлом та був вимушений орендувати житло для свого проживання, що підтверджується договором оренди житлового приміщення від 09 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_11 та позивачем та на оплату якого останній сплатив 90 000 грн (а.с. 188- 189).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що ОСОБА_3 зазнав збитків у зв'язку з пошкодженням неподільної речі у розумінні ст. 183 ЦК України та в зв'язку з необхідністю орендувати житло для свого проживання під час неправомірних дій відповідачів.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягуючи на користь позивача його витрати на оренду житла в розмірі 90 000 грн, суди не врахували, що вказані кошти не є ні реальними збитками, ні упущеною вигодою в розумінні ст. 22 ЦК України, тобто не є шкодою, яка була завдана позивачу.

Як роз'яснено у п. п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , шкода, заподіяна особі й майну громадянина або заподіяна майну юридичної особини, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними й шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.

Отже, з урахуванням указаних норм обов'язковою умовою для стягнення майнової шкоди з відповідачів є наявність їх вини у навмисному незвільнені спірного помешкання та земельної ділянки, протиправність їх дій та причинного зв'язку між діями відповідачів та майновою шкодою, завданою ОСОБА_3

Дійшовши висновку, що відповідач не міг користуватися належним йому житлом внаслідок неправомірних дій відповідачів, суди належним чином не перевірили доводи та заперечення сторін, зокрема, що між сторонами ніколи не було домовленості щодо негайного звільнення житла, навпаки позивач зобов'язався не чинити перешкод ОСОБА_4 та членам його сім'ї до повернення ОСОБА_4 боргу, про що власноруч написав розписку (а.с. 388); не дослідили постанову заступника начальника ВДВС Головного управління юстиції в Одеській області № 59/27/3/2009 від 11 вересня 2009 року "Про результати перевірки виконавчого провадження", з якої вбачається, що державним виконавцем не було повідомлено боржника про день і час примусового виселення; не взяли до уваги, що виконавчі дії проведено без участі працівників органів внутрішніх справ та без участі боржників.

Стягуючи з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на збереження майна відповідачів, суди належним чином не оцінили акт ВДВС Комінтернівського районного управління юстиції Одеської області від 04 вересня 2009 року щодо опису належного відповідачам майна, не встановили, які речі знаходилися в спірному помешканні та були передані на зберігання ОСОБА_3; не дали належну оцінку договору про надання послуг з охорони № 18/1 від 04 вересня 2009 року, укладеного між позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю ОА "Оріон-Юг", не з'ясували, які саме речі за цим договором передавалися вказаному підприємству на зберігання. Пунктом 1.1 цього договору зазначено про послуги з охорони визначеного сторонами рухомого майна згідно додатку № 1. Проте зазначений додаток не був предметом дослідження судів.

Крім того, суди не звернули уваги, що державним виконавцем не було зобов'язано ОСОБА_3 вчинити дії щодо звернення до спеціалізованих осіб та організацій за послугами збереження майна відповідачів, а такі дії були здійсненні з його власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Задовольняючи позов у частині вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суди не обґрунтували свого висновку про наявність підстав для відшкодування такої шкоди, не з'ясували, в чому вона полягала та не мотивували, з яких критеріїв виходили, стягуючи моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи спір, суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.