6-48664св13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 26.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року,

У березні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк"), третя особа - ОСОБА_3, про визнання припиненим договору поруки від 25 лютого 2008 року № 180076, з тих підстав, що цей договір припинив свою дію з 26 травня 2009 року, тобто після 6 місяців з моменту виникнення в третьої особи заборгованості.

У серпні 2011 року ПАТ "Укрсиббанк" подало до суду зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 лютого 2008 року № 11299429000 у розмірі 133 543 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 064 476 грн 86 коп., яка утворилася станом на 27 липня 2011 року.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року первісний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року, позов ПАТ "Укрсиббанк" задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11299429000, згідно з яким останній отримав у кредит 100 тис доларів США, за умови сплати 11,90 % річних і зобов'язався повернути їх до 27 лютого 2023 року.

На забезпечення виконання взятих ОСОБА_3 за кредитним договором зобов'язань 25 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 180076, згідно з яким у випадку невиконання боржником його зобов'язань за кредитним договором банк має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя.

ПАТ "УкрСиббанк" зі свого боку виконало умови кредитного договору, надавши в кредит обумовлену договором грошову суму, проте ОСОБА_3 всупереч умовам кредитного договору не здійснює платежів для погашення заборгованості зі сплати кредиту та процентів, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 27 липня 2011 року заборгованість зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та пені становить 133 543 доларів США 71 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 27 липня 2011 року - 1 064 476 грн 86 коп., з яких: 96 826 доларів США 98 центів, що в гривневому еквіваленті становить 771 807 грн 86 коп. - кредитна заборгованість; 31 887 доларів США 06 центів, що в гривневому еквіваленті становить 254 171 грн 76 коп. - заборгованість з процентів; 1 023 доларів США 39 центів, що в гривневому еквіваленті становить 8 157 грн 41 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 3 806 доларів США 28 центів, що в гривневому еквіваленті становить 30 339 грн 83 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.

Задовольняючи позов ПАТ "Укрсиббанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з доведеності позову та наявності правових підстав для стягнення у солідарному порядку з обох відповідачів за зустрічним позовом кредитної заборгованості, яка утворилася у зв'язку з невиконанням боржником належним чином умов кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості за кредитом, процентами та слугувало підставою для нарахування пені.

Проте, з такими висновками судів першої й апеляційної інстанцій погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Проте, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, на порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України в достатньому обсязі не дослідив умов укладеного між сторонами у справі кредитного договору та додатку № 2 до цього договору - графіку платежів, які містяться на а. с. 66-72, згідно з якими позичальник зобов'язаний 25 числа кожного календарного місяця строку кредитування здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Крім того, суд не з'ясував питання та не встановив коли саме боржник перестав дотримуватися строку погашення чергового траншу кредиту згідно з наданим банком розрахунком заборгованості.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 25 числа кожного календарного місяця строку кредитування, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, яка в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, на вищенаведені порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, в результаті чого помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то ухвалені у справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.