Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, за касаційними скаргами ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7, Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2013 року,-

У травні 2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природохоронній сфері звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року в частині надання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_6; визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_5 та скасувати його реєстрацію; повернути земельну ділянку площею 1000 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, грошовою оцінкою 206797,82 грн. до комунальної власності.

Позов мотивовано тим, що проведеною перевіркою Миколаївською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природохоронній сфері виявлені порушення у сфері використання земельних ресурсів. Так, п. 29 рішення Миколаївської міської ради від 30 січня 2009 року №33/37 ТОВ "Миколаївбудпроект" надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 23502 кв.м з метою надання її в оренду для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2. В подальшому п. 54 рішення Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року №35/51 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв.м, за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2 та проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду річки Південний Буг. Вказане рішення в частині надання ТОВ "Миколаївбудпроект" в оренду земельної ділянки, з яких 20236 кв.м зайняті зеленими насадженнями, було прийнято з порушенням вимог ст. 134 ЗК України, без проведення земельних торгів, та в порушення вимог ч.ч. 1-4 ст. 124 ЗК України, тобто без укладення договору оренди на підставі рішення відповідно органу самоврядування. Крім того, за відсутності договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Миколаївбудпроект" п.п. 38-56 вказаного рішення міської ради затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтованою площею 1000 кв.м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1, в тому числі відповідачу ОСОБА_5 площею 1000 кв.м. При цьому, в проекті землеустрою, затвердженому даним рішенням не завірено нотаріально погодження ТОВ "Миколаївбудпроект" на передачу громадянам у власність земельної ділянки за рахунок земель переданих в оренду товариству, що є порушенням ч. 6 ст. 118 та ч. 5 ст. 151 ЗК України.

Крім того, прокурор послався на те, що з 19 ділянок по АДРЕСА_1, відведених під забудову: перша лінія знаходиться на відстані 9 м від урізу води ріки Південний Буг, друга лінія - на відстані 60 м від урізу води. Вказані ділянки огороджені металевим парканом, що є порушенням вимог ст.ст. 58, 60, 61 ЗК України. Надання ОСОБА_5 земельної ділянки у власність для здійснення будівництва є порушенням вимог ч.3 ст. 83 ЗК України. Оскільки станом на 4 вересня 2009 року ТОВ "Миколаївбудпроект" не мало законних підстав розпоряджатися спірною земельною ділянкою, в проекті землеустрою наявне недійсне погодження (нікчемний правочин) ТОВ "Миколаївбудпроект" на її передачу громадянам, а також що міська рада розпорядилася земельною ділянкою в порушення вимог ст.ст. 58, 60, 61 ЗК України, прокурор вважає незаконним рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 4 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки. У зв'язку із зазначеним прокурор просив скасувати державний акт на право власності на землю та як наслідок византи недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2013 року апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано п. 56 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року, в частині надання ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, виданий на ім'я ОСОБА_5 27 листопада 2009 року. Визнано недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений 31 березня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрованому в реєстрі за № 525. Зобов'язано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва земельну ділянку площею 1000 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1. У задоволенні вимог про скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Миколаївська міська рада, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині, що стосується вимог до Миколаївської міської ради, а саме: про визнання незаконним та скасування п. 56 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову прокурора виходив з того, що порушень чинного законодавства при передачі міською радою у власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки не було, тому остання мала використовувати земельну ділянку на власний розсуд та відчужувати її. ОСОБА_6, яка правомірно придбала земельну ділянку є її добросовісним набувачем, тому від неї неможливо витребувати набуте. Крім того, прокурор достовірно знав про прийняті міською радою рішення, разом з тим, звернувся до суду із пропуском строку позовної давності. Посилаючись на вказані обставини, місцевий суд відмовив у задоволенні позову, як у зв'язку із його недоведеністю, так і з підстав пропуску строку позовної давності.

Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову апеляційний суд виходив з того, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (2768-14) . Миколаївська міська рада могла передати у власність громадян земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку лише за умови, що наділена земельна ділянка має саме таке цільове призначення; вона є вільною; надана за відповідною процедурою і щодо неї чинним законодавством чи рішенням компетентних органів, постановлених у межах їх повноважень, не встановлено обмежень, щодо можливості її використання для зазначених цілей. При цьому, орган місцевого самоврядування не може постановляти рішення щодо правової долі ділянки усупереч положенням чинного земельного, водного або іншого законодавств. Якщо таке рішення все ж таки постановлено, то воно є незаконним і на ньому не може базуватися право особи на земельну ділянку.

При виділенні ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1000 кв.м для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, Миколаївська міська рада вказаних вище вимог не дотрималася, у зв'язку з чим, таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області від 26 листопада 2013 року № 2513/6.1-4, виділена ОСОБА_8 земельна ділянка по АДРЕСА_1, знаходиться у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги за класифікатором великої річки Південий Буг, яка становить 100 м від урізу води. За розташуванням, північно-західна сторона виділеної ділянки знаходиться на відстані 15 м, а її південно-східна сторона - на відстані 58 м від урізу води.

Згідно висновків суду апеляційної інстанції спірна земельна ділянка не могла бути виділена ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, оскільки згідно чинного законодавства у прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво таких споруд.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_5 підлягає скасуванню з відповідними похідними від цього правовими наслідками, а саме: визнанням недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 29 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_5 та визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 березня 2011 року, за яким ОСОБА_5 продала землю ОСОБА_6 Крім того, на останніх слід покласти обов'язок повернути землю територіальній громаді м. Миколаєва.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що п. 29 рішення Миколаївської міської ради № 33/37 від 30 січня 2009 року ТОВ "Миколаївбудпроект" надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 23502 кв.м з метою надання її в оренду строком на 10 років для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 (п. 54) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22156 кв.м, у тому числі 55 кв.м під капітальною забудовою, 99 кв.м під спорудами, 1766 кв.м під проходами, проїздами та площадками, 20236 кв.м під зеленими насадженнями за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2.

Пунктом 54.1 вказаного рішення передано ТОВ "Миколаївбудпроект" в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 22156 кв.м для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_2.

10 серпня 2009 року ТОВ "Миколаївбудпроект", в особі директора Врядника О.В., надано заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10, до компетентних органів, або до усіх кого це стосується, відповідно до якої ТОВ "Миколаївбудпроект" надало згоду, керуючись протоколом № 6 від 25 червня 2009 року загальних зборів засновників товариства, на вилучення земельних ділянок орієнтованою площею до 1000 кв.м для будівництва індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві 19 громадянам, за рахунок земельної ділянки площею 22156 кв.м, яка надана рішенням Миколаївської міської ради за № 35/51 від 19 червня 2009 року для обслуговування придбаного майна.

Пунктами 38-56 рішення Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року № 36/61, затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтованою площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків по АДРЕСА_1, в тому числі відповідачу ОСОБА_5 площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 та вказана земельна ділянка надана ОСОБА_5 у власність. Обмеження використання земельної ділянки з КООВЗД відсутні. Дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наданий рішенням міської ради від 19 червня 2009 року № 35/70

Встановивши вказані обставини місцевий суд дійшов висновку, що рішення Миколаївської міської ради від 4 вересня 2009 року № 36/61, яким затверджені проекти землеустрою земельних ділянок орієнтованою площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" та надання ОСОБА_5 у власність вказаної земельної ділянки, ухвалено законно на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51, яке є чинним на даний час та не визнано в судовому порядку незаконним.

Частково задовольняючи позов прокурора суд апеляційної інстанції послався на норми ст.ст. 58, 60, 61 ЗК України, ст.ст.87, 88, 91 ВК України та дійшов висновку, що спірна земельна ділянка перебуває у прибережній захисній смузі, оскільки знаходиться від річки Південний Буг на відстані від 15 до 58 метрів.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував наступне.

За змістом статей 60, 61 ЗК України та статей 88, 89 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Відповідно до ч. 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 87 ВК України).

Згідно з п. п. 1,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства таземельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч. 7 ст. 87 ВК України).

В порушення вищезазначених вимог закону, судом апеляційної інстанції не враховано, що фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України у цивільній справі № 6-25цс13, яка є обов'язковою для усіх судів України.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов вірного висновку про те, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду відповідно до вищезазначеного Порядку.

З урахуванням цього висновок суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених вимог є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції висновків місцевого суду не спростував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7, касаційну скаргу Миколаївської міської ради та касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 2 грудня 2013 року скасувати, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.