6-52343св13 Про реконструкцію будинку, скасування декларації на право проведення будівельних робіт, усунення перешкод в користуванні проїздом - 26.02.2014 Прийняття

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, управління Держземагенства у м. Дрогобичі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Дрогобицький міський відділ Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про знесення новобудови, визнання недійсним акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним проекту приватного підприємства "Крокус" про реконструкцію будинку, скасування декларації на право проведення будівельних робіт, усунення перешкод в користуванні проїздом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 травня 2013 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2013 року, -

У липні 2012 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом, вимоги якого уточнили в ході розгляду справи та просили зобов'язати відповідача ОСОБА_7 розібрати новобудову, яку вона збудувала протягом 2012 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 3 лютого 2012 року виданий ОСОБА_7; визнати недійсним проект, виготовлений ПП "Крокус", який не відповідає правовим нормам ДБН 360-92 про реконструкцію будинку АДРЕСА_1; скасувати декларацію на право проведення будівельних робіт по реконструкції будинку АДРЕСА_1, не чинити перешкод у користуванні проїздом, що веде з АДРЕСА_2 шириною 3,670 м, не створювати перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком по АДРЕСА_3; дотримуватись принципу добросусідства.

Позов мотивовано тим, що позивачі є власниками житлових будинків, розташованих у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, а відповідач ОСОБА_7 є власником будинку по цій же вулиці під АДРЕСА_1. До житлового будинку позивача ОСОБА_5 від головної дороги по вул. Л.Українки веде проїзд, який, відповідно до генерального плану та плану земельної ділянки закріплений за його житловим будинком та має ширину 3,67 м. Відповідач ОСОБА_7 отримала дозвіл на реконструкцію належного їй житлового будинку з добудовою та надбудовою житлових приміщень, та з влаштуванням промислового магазину з перукарнею. Земельна ділянка ОСОБА_7, на якій розташований належний їй житловий будинок, становить 0,0342 га. Остання самовільно захопила частину проїзду, що веде до житлового будинку ОСОБА_5, звузивши його до ширини 2 м. Оскільки, ОСОБА_7 порушує норми Земельного кодексу України (2768-14) , Цивільного кодексу України (435-15) , а також вимоги будівельних норм та правил, позивачі звернулися з відповідним позовом до суду. Вважають, що відповідач повинна провести зміну проекту та відповідну перебудову побудованого нею будинку, привівши його у відповідність до існуючих вимог та норм, щоб він не порушував їх законні права і інтереси.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Представник позивачів, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 здійснює будівництво по реконструкції належного їй на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 з дотримання вимог містобудівельних норм, визначених п.4 ст. 26, ст. 29, ст. 34, ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п. 2 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №466 (466-2011-п) . Відповідач реалізувала належне їй право на забудову земельної ділянки як власник земельної ділянки у відповідності до ст. 90 ЗК України. Оскільки, дане будівництво у розумінні ст. 376 ЦК України не носить ознак самочинного та жодним чином не чинить перешкоди позивачу ОСОБА_5 у користуванні проїздом до його будинку АДРЕСА_2, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам процесуального права рішення місцевого та апеляційного судів не відповідають.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачі посилалися на те, що відповідач здійснює самочинне нове будівництво (без належних документів), а не реконструкцію будинку та самовільно зайняла частину проїзду, який відноситься до громадського об'єкту загального користування в межах реальної земельної частки.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) , при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, обмежились посиланням на те, що будівництво, здійснене відповідачем, відповідає будівельним нормам і правилам, його розміщення узгоджено з компетентними органами.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" (v0006740-12) надано роз'яснення, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

У даному випадку судами попередніх інстанцій не перевірено та не встановлено чи порушуються права позивачів здійсненим відповідачем будівництвом. Не перевірено, чи були дотримані будівельні норми і правила при здійсненні реконструкції будівлі, та якими доказами це підтверджується.

Не перевірено доводів позивачів, що відповідач побудувала приміщення за межею червоної лінії та безпосередньо на межі червоної лінії.

Згідно з вимогами ст. ст. 212- 214 ЦПК України, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав і законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.

В порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України, суди попередніх інстанцій вказаних обставин не з`ясували та не перевірили.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При оцінці наявних в матеріалах справи доказів місцевим та апеляційним судами не враховано приписів ч.2 ст. 59 ЦПК України, згідно якої обставини справи, що за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. За умов суперечливості чи недостатності доказової бази для правильного вирішення спору та прийняття мотивованого рішення судом першої інстанції належним чином не вирішено питання щодо призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи, при тому, що позивачі заявляли клопотання про її призначення з метою встановлення відповідності розробленого проекту будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Фактично, суди попередніх інстанцій допустили однобічність у дослідженні доказів, що є порушенням ст. 60 ЦПК України.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.