Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Запорізького міжрайонного екологічного прокурора, який діє в інтересах держави в особі державного підприємства "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство", Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства до Енергодарської міської ради Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акта, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника Дніпровського екологічного прокурора на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року,

У липні 2012 року Запорізький міжрайонний екологічний прокурор, який діє в інтересах держави в особі державного підприємства (далі - ДП"Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство") "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство", Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з рішенням Енергодарської міської ради Запорізької області від 16 червня 2010 року громадській організації садово-огородницького товариства "Волна" (далі - ГО СГТ "Волна") затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,71 га для ведення садівництва, з подальшою передачею земельних ділянок у приватну власність членам садівничого товариства, а також надано членам ГО СГТ "Волна" у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва, у тому числі ОСОБА_3 - площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1. На підставі вказаного рішення ради ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2010 року. На думку прокурора рішення органу місцевого самоврядування прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_3, належить до земель сільськогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство", рішення про зміну її цільового призначення у встановленому законом порядку не приймалося, відтак вона не могла передаватися у власність для ведення садівництва, спірна земельна ділянка не вилучалась у її землекористувача, проект землеустрою не погоджувався. Оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку видано на підставі незаконного рішення, такий державний акт підлягає визнанню недійсним. Ураховуючи викладене, Запорізький міжрайонний екологічний прокурор, який діє в інтересах держави в особі ДП "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство", Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства просить задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи прокурору у задоволенні його позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна земельна ділянка перебуває в межах міста Енергодар Запорізької області, тому Енергодарська міська рада Запорізької області, передаючи її у власність ОСОБА_3, діяла в межах своїх повноважень згідно з вимогами закону. Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ДП "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство" і відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки у ДП "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство" відсутній акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Установлено, що на підставі рішення Енергодарської міської ради Запорізької області від 16 червня 2010 року № 249 затверджено ГО СГТ "Волна" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва загальною площею 3,71 га, з подальшою передачею земельних ділянок у приватну власність членам ГО СГТ "Волна"; вилучено земельну ділянку із земель ГО СГТ "Волна" загальною площею 3,71 га та надано у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва членам ГО СГТ "Волна", зокрема ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1.

14 липня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, ділянка НОМЕР_1, площею 0,1200 га для ведення садівництва.

Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу (далі - ЗК України (2768-14) ) України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 розд. Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України, відповідно до ч. 4 якої (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) обласним державним адміністраціям надано право передавати земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Статтею 57 Лісового Кодексу (далі - ЛК України) України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України (2768-14) .

Аналогічне положення міститься й у ст. 20 ЗК України.

Пунктом "г" ч. 1 ст. 150 ЗК України передбачено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах "в" і "г" частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України (ч. 2 ст. 150 ЗК України).

Вирішуючи спір судом першої інстанції не спростовано доводи прокурора, що спірна земельна ділянка відноситься до складу земель ландшафтного заказника місцевого значення "Іванівській бір", створеного згідно з рішенням Запорізької обласної ради від 27 листопада 1998 року № 10, що такі землі не можуть передаватися для ведення садівництва, а також не з'ясовано, до якого фонду земель належить спірна земельна ділянка.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України (3852-12) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Зазначаючи, що у ДП "Кам'янсько-Дніпровське лісове господарство" відсутній акт на право постійного користування землею, тому земельна ділянка не є землею лісогосподарського призначення, судом першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернуто, не досліджено та не надано оцінки копіям планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування і висновкам контролюючих органів, наданим прокурором на підтвердження своїх позовних вимог, не встановлено хто є законним користувачем спірної земельної ділянки.

Крім того, ч. 6 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно зі статтями 1, 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної організації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в тому числі лісогосподарського природоохоронного призначення та водного фонду, є об'єктами обов'язкової державної експертизи.

У силу ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у судовому порядку скасовуються розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

Судом першої інстанції залишено поза увагою вказані вимоги закону й не надано оцінки тому, що прийняття головою державної адміністрації розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить законам України.

Отже, судом першої інстанції не з'ясовано всі обставини справи, не досліджено всі докази та не надано їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника Дніпровського екологічного прокурора задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.