6-54484св13 Про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - 26.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка Національної Академії Наук України, третя особа - ОСОБА_9, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка Національної Академії Наук України на рішення апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив скасувати та визнати наказ директора Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка Національної Академії Наук України (далі - Інститут) № 82-к від 01 жовтня 2012 року про його звільнення незаконним, поновити його на роботі на посаді молодшого наукового співробітника відділу біометричних проблем поверхні № 6. Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі з березня по вересень 2012 року, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути 2 тис. грн та витрати на правову допомогу в розмірі 4 тис. грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він з 1997 року до 01 жовтня 2012 року працював у Інституті на посаді молодшого наукового співробітника відділу біометричних проблем поверхні № 6. Наказом директора Інституту № 82-к від 01 жовтня 2012 року його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Звільнення проведено з порушенням процедури погодження з профспілковим комітетом, незаконним переведенням позивача на роботу в іншу місцевість, без відповідних розрахунків при звільненні, а тому позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2013 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Інституту № 82-к від 01 жовтня 2012 року про звільнення ОСОБА_6 з посади молодшого наукового співробітника відділу біометричних проблем поверхні № 6.

Поновлено позивача на посаді молодшого наукового співробітника відділу біометричних проблем поверхні № 6 з 01 жовтня 2012 року.

Стягнуто з Інституту на користь позивача 16 135 грн невиплаченої заробітної плати за період з 01 березня по 01 жовтня 2012 року, 30 513 грн середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2012 року по день ухвалення рішення суду, а саме 06 листопада 2013 року, та 2 тис. грн моральної шкоди.

Стягнуто з Інституту на користь Держави 871 грн 77 коп. судових витрат.

У касаційній скарзі Інститут просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами, ОСОБА_6 з 03 листопада 1997 року працював у Інституті на посаді молодшого наукового співробітника відділу біометричних проблем поверхні № 6. (а. с. 9 т. 1)

За наказом директора Інституту № 57-к від 05 липня 2012 року проведено скорочення штатів і чисельності працівників інституту (а. с. 41 т. 2).

ОСОБА_6 було письмово попереджено 12 липня 2012 року, в тому числі, про скорочення його посади та можливе звільнення. Одночасно позивачу запропоновано ряд вільних посад у даному Інституті від яких ОСОБА_6 відмовився. (а. с. 12 т. 1).

Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету Інституту від 01 жовтня 2012 року було дано згоду на звільнення ОСОБА_6 (а. с. 40 т. 2).

Наказом директора Інституту № 82-к від 01 жовтня 2012 року ОСОБА_6 звільнено з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників (а. с. 11 т. 1).

Відповідно до вимог п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі таких встановлених обставин, керуючись нормами ст. ст. 40, 49-2, 43, 43 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов до висновків про безпідставність заявлених позовних вимог. Крім того, на думку районного суду, є недоведеними у ході судового розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки такі позовні вимоги спростовуються актами про відсутність позивача на роботі у період з 13 лютого 01 жовтня 2012 року (а. с. 8-35 т. 2).

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що в трудовій книжці позивача міститься запис про переведення ОСОБА_6 наказом № 14-К від 08 лютого 2008 року на посаду молодшого наукового співробітника у відділ біомедичних проблем поверхні № 6. Весь цей час основне місце роботи позивача знаходилося у м. Вінниці в лабораторії № 6.1 відділу біомедичних проблем поверхні № 6. Крім того, 07 лютого 2012 року листом начальника відділу кадрів ОСОБА_6 був повідомлений, що 02 лютого 2012 року наказом № 15-к його було переміщено з лабораторії № 6.1 відділу № 6 до відділу біомедичних проблем поверхні № 6 на посаду молодшого наукового співробітника, у зв'язку з відсутністю фінансування, з посадовим окладом 2 305 грн на місяць.

Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у м. Києві було проведено перевірку додержання Інститутом законодавства про працю та відібрано пояснення у директора, відповідно до яких робоче місце позивача знаходилося у м. Вінниця (лабораторія № 6.1), а у зв'язку з переміщенням змінилось на м. Київ (відділ № 6). Інспектор праці дійшов до висновку про те, що ОСОБА_6, в порушення ч. 1 ст. 32 КЗпП України не переведено, а переміщено в іншу місцевість. Також, переведення здійснено на підставі службової записки завідуючого відділу № 6 Турова В.В., а не згоди працівника.

З урахуванням того, що позивач з наказом про його переміщення з 01 лютого 2012 року, а також попередженням про його подальше звільнення належним чином повідомлений не був (відсутні ознайомлювальні підписи на вищезазначених документах), апеляційний суд дійшов до висновків про обґрунтованість задоволених апеляційним судом позовних вимог.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

При розгляді справи судом першої інстанції в повній мірі перевірено дотримання вимог ст. ст. 42, 43, 49-2, п. 1 ст. 40 КЗпП України Інститутом при звільненні позивача. Зроблено обґрунтовані висновки про дотримання відповідачем вимог таких норм права. Апеляційний суд частково погодився з такими висновками суду першої інстанції, однак в основу оскаржуваного в касаційному порядку рішення апеляційного суду поклав факт переведення працівника на іншу роботу в іншу місцевість з порушенням вимог п. 1 ч. 2 ст. 32 КЗпП України.

Обставини на які посилався суд апеляційної інстанції спростовуються наявними в матеріалах справи копією відповідної трудової книжки (а. с. 7-10 т. 1), листом державної інспекцією з питань праці України (т. 1 а. с. 24-25), і узгоджуються з доводами викладеними в касаційній скарзі про те, що відповідач не має відокремлених структурних підрозділів, в тому числі у м. Вінниці. Слід зазначити, що з 01 лютого по 01 жовтня 2012 року робочий кабінет № 41 у м. Вінниці по вул. Медведєва, 11, який рахувався за ОСОБА_6, в робочі дні здавався під охорону. Також самим позивачем надано докази на підтвердження того, що він у вказаний період перебував у цьому кабінеті, в присутності ОСОБА_6 здійснювалося його прибирання (а. с. 40, 73 т. 1).

Будинок № 11 у м. Вінниці по вул. Медведєва перебуває у віданні Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, тому є усі підстави вважати про наявність між позивачем та університетом певних відносин, що не є предметом спору в даному випадку.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивача Інститутом було переведено до іншого територіального підрозділу відповідача на роботу. Наказом № 14-К від 08 лютого 2008 року позивача переведено лише на іншу посаду і матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 неодноразово повідомлялося відповідачем про необхідність прийти до відділу кадрів Інституту для ознайомлення та для виконання такого наказу. Крім того, наказом № 14-К від 08 лютого 2008 року позивачем не оскаржено, тому обставини покладені в основу оскаржуваного рішення апеляційного суду не спростовують висновків районного суду про безпідставність позовних вимог.

На підставі наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла до висновків, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом. На підставі норм ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ