6-53774св13 Про повернення коштів, переданих відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля - 26.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2013 року; за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля BMW 521i, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, сплатив ОСОБА_4, якому власник автомобіля - ОСОБА_6 - надав довіреність, 10 800 доларів США, про що він написав розписку та 27 жовтня 2010 року видав нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження автомобілем. 26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили у нього зазначений автомобіль як такий, що перебуває під арештом згідно постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського району м. Києва від 14 травня 2010 року. Посилаючись на те, що під час видачі довіреності на розпорядження автомобілем відповідач не мав права його відчужувати, оскільки на цей автомобіль накладено арешт, позивач просив стягнути з відповідача 86 324 грн. 40 коп. як безпідставно отримані кошти.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті кошти у розмірі 86 324 грн. 40 коп. та 3 % річних у розмірі 6 435 грн. 30 коп. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2013 року рішення районного суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 % річних скасовано та відмовлено у задоволенні позову у цій частині.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу автомобіля сторони не уклали, що є підставою для стягнення отриманих відповідачем коштів як безпідставно набутих.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення з відповідача 3 % річних та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що при написанні розписки про отримання коштів на придбання автомобіля між сторонами не виникло грошового зобов'язання, а, відтак, відповідальність, встановлена ст. 625 ЦК України, до спірних правовідносин не може застосовуватись.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що відповідно до усного договору купівлі-продажу автомобіля BMW 521i, 1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4, якому власник автомобіля - ОСОБА_6 - надав довіреність, 10 800 доларів США, про що останній написав розписку та 27 жовтня 2010 року видав нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження автомобілем.

26 грудня 2011 року працівники Державної автомобільної інспекції вилучили у ОСОБА_3 зазначений автомобіль, оскільки він перебуває під арештом згідно постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського району м. Києва від 14 травня 2010 року.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що на момент видачі довіреності на його ім'я автомобіль знаходився під арештом, ОСОБА_4 не мав права його відчужувати та отримувати грошові кошти, а, відтак, ці кошти за розпискою отримані ним безпідставно.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Із системного аналізу положень ЦК України (435-15) можна дійти висновку про те, що правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим.

Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував та не дав належної правової оцінки правовідносинами, що виникли між сторонами, зокрема довіреності на розпорядження автомобілем та розписці, які складені відповідачем, а також належним чином не встановив, чи може до цих правовідносин застосовуватись ст. 1212 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд дійшов до передчасного висновку про те, що норми ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки між сторонами не виникло грошових зобов'язань.

Системний аналіз норм ст. ст. 524, 533- 535, 625 ЦК України вказують на те, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року № 6-40цс11 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх.

Указаного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не визначився із тим, які правовідносини виникли між сторонами та яка норма права їх регулює.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування.