Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національного музею народної архітектури та побуту України про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з врахуванням уточнених позовних вимог до Національного музею народної архітектури та побуту України ( далі - НМАП України) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Посилався на те, що з вересня 1975 року почав працювати в НМАП України, станом на 20 травня 2013 року обіймав посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Полісся, Полтавщина та Слобожанщина "НМАП" України. 20 травня 2013 року його було звільнено згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 165 від 20 травня 2013 року за прогул - відсутність на робочому місці впродовж дня 18 травня 2013 року, таке рішення вважає незаконним. Він був відсутній 18 травня 2013 року у суботу на робочому місці. Його безпосередній керівник ОСОБА_8. - завідувач науково-дослідного відділу повідомила його усно про те, що 18 травня 2013 року - робочий день, але лише перед травневими святами усно. Крім того, 10 травня 2013 року в свій вихідний день позивач відпрацював на прохання ОСОБА_6 за погодженням з ОСОБА_8. у зв'язку з потребами музею та усно було погоджено з ОСОБА_8., що 18 травня 2013 рік він матиме вихідний день, про що заперечень від керівника не надходило. Оскільки 16 і 17 травня 2013 року ОСОБА_8. була відсутня в с. Пирогів, а працювала у музейних фондах у Лаврі, позивач заяви не подавав. Крім того, в наказі про звільнення йде мова про звільнення з 17 травня 2013 року ОСОБА_3 за прогул, вчинений 18 травня 2013 року, хоча 17 травня 2013 року він був на робочому місці. На момент звернення з позовом до суду була відсутня згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_3, на вимогу суд згода була надана, що підтверджується витягом з протоколу № 9 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників культури НМНАП України від 22 липня 2013 року. Просить поновити його на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Полісся, Полтавщина та Слобожанщина "НМАП", стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 202 грн 13 коп, стягнути моральну шкоду в розмірі 1 грн та судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ НМАП України від 20 травня 2013 року № 165 про звільнення ОСОБА_3 з посади старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Полісся, Полтавщина та Слобожанщина". Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Полісся, Полтавщина та Слобожанщина" НМАП України. Стягнуто з НМАП України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 травня 2013 року по 11 вересня 2013 року до дня поновлення на роботі, що становить 14 564,96 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для звільнення ОСОБА_3 з займаної посади за прогул 18 травня 2013 року були відсутні, оскільки між позивачем та керівником відділу ОСОБА_8. існувала усна домовленість про перебування позивача 18 травня 2013 року у відгулі, а тому прогулу він не вчинив. Крім того, наказ про звільнення є незаконним також з тих підстав, що позивача звільнено з 17 травня 2013 року за прогул вчинений 18 травня 2013 року, хоча 17 травня 2013 року позивач перебував на робочому місці. Звільнення позивача відбулося без згоди профспілки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3 18 травня 2013 року був відсутній на робочому місці та не оформив в передбаченому законом порядку відгул, у керівництва НМАП України були наявні всі підстави для визнання цього робочого дня прогулом.

З таким рішенням апеляційного суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював в НМАП України з 1 вересня 1975 року, а на посаді старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Полісся, Полтавщина та Слобожанщина" НМАП України з 1 березня 2013 року (а.с. 50 - 51 копія трудової книжки).

Між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, яким працівникові визначено - п'ятиденний робочий тиждень з вихідними суботу та неділю відповідно до ст. ст. 21, 23 КЗпП України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2012 року за № 1043-р "Про перенесення робочих днів у 2013 році" (1043-2012-р) 23 квітня 2013 року генеральним директором Національного музею народної архітектури та побуту України було видано наказ за № 42, відповідно до якого на підприємстві було перенесено робочі дні з 3 травня (п'ятниця) на 18 травня (суботу) та з 10 травня (п'ятниця) на 1 червня (суботу).

Безпосередній керівник ОСОБА_3 - ОСОБА_8., яка є завідувачем науково-дослідного відділу, повідомила усно про те, що 18 травня 2013 рік - робочий день, та зробила це повідомлення лише перед травневими святами в усній формі.

ОСОБА_3 10 травня 2013 року в свій вихідний день відпрацював на прохання ОСОБА_6 за погодженням з ОСОБА_8. у зв'язку з потребами музею, про що усно було погоджено з ОСОБА_8. щодо того, що 18 травня 2013 рік він матиме вихідний день, заперечень не надходило. Оскільки 16 і 17 травня 2013 року ОСОБА_8. була відсутня в с. Пирогів, а працювала у музейних фондах у Лаврі, ОСОБА_3 заяви не подавав.

Наказ Генерального директора НМАП України Заруби Д.В. № 42 від 23 квітня 2013 року "Про перенесення робочих днів" виданий з порушеннями ст. ст. 32, 67 КЗпП України, оскільки згідно зі ст. 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці, зокрема режиму роботи, працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ст. 67 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган у разі застосування рекомендації Кабінету Міністрів України щодо переносу вихідних днів не пізніше ніж за два місяці видає наказ про перенесення вихідних та робочих днів на підприємстві, в установі або організації, погоджений з виборним органом первинної профспілкової організації.

Наказом про "Перенесення робочих днів" № 42 від 23 квітня 2013 року позивач письмово повідомлений не був, та дізнався про нього усно за декілька днів від свого безпосереднього керівника ОСОБА_8.

Позивач не заперечував те, що був відсутній в суботу 18 травня 2013 року на робочому місці, проте він вважав, що погодив з безпосереднім керівником ОСОБА_8., що зазначений день матиме вихідний.

Згідно з обліком робочого часу від 10 травня 2013 року ОСОБА_3 не працював, хоча в судовому засіданні достовірно встановлено та підтверджено показами свідків ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що ОСОБА_3 10 травня 2013 року в свій вихідний день працював.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, п. 3 статті 41 може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Також статтею 252 КЗпП України встановлені додаткові, крім передбачених ст. 43 цього Кодексу, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

За змістом ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї спілки (об'єднання професійних спілок).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив хибне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, в межах позовних вимог, з урахуванням обставин по справі та думки сторін, а також та наданих доказів.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як ухвалене згідно із законом та помилково скасоване апеляційним судом.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. ст. 339, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 7 листопада 2013 року скасувати, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.