Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Фарт", третя особа - управління Держземагенства у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності,

за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Фарт" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2013 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Фарт" (далі - ТОВ "Агро-Фарт"), третя особа: Верхньодніпровський районний відділ Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Посилався на те, що позивачеві на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 22,000 га, яка розташована на території Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. У 2009 році між ним та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, який 18 листопада 2009 року зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру. Він вважає, що спірний договір слід визнати недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог чинного законодавства. Так, у тексті спірного договору відсутні такі істотні умови, як відповідальність сторін за порушення умов договору та умови передачі у заставу і внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, крім того, відсутня дата його укладення, а тому позивач просив договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та відповідачем, визнати недійсним та запис про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки скасувати.

Заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2013 року заочне рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Агро-Фарт", зареєстрований 18 листопада 2009 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 040911900923. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі директор ТОВ "Агро-Фарт" - Фірсов А.А. просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпровської області від 2 жовтня 2013 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання договору оренди землі недійсним, суд першої інстанції посилався на ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даному договорі оренди відсутні такі істотні умови як відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Крім того, в договорі зазначено застереження щодо заборони внесення права оренди до статутного капіталу.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 22,000 га на території Дніпровської селищної ради на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП № 47131.

Між ОСОБА_3 та ТОВ "Агро-Фарт" укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, зареєстрований 18 листопада 2009 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі оренди наявні не всі умови, передбачені ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності та не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 18 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, тому суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю у договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою від 25 грудня 2013 року № 6-94цс13).

На порушення наведених норм матеріального права і вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України суди не з'ясували дійсні обставини у справі, не перевірили належним чином докази, не визначилися із характером спірних правовідносин, не дали їм оцінки та не вирішили їх. Оскільки в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Фарт" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 жовтня 2013 року та заочне рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.