Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 16 січня 1986 року по 13 лютого 2002 року працював у державному підприємстві "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" (далі - ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка") на посадах помічника машиніста, а згодом - машиніста тепловозу. Після звільнення він неодноразово звертався до цього підприємства із заявами про видачу йому довідки про стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, проте у видачі такої довідки йому відмовлено. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року відповідача зобов'язано видати йому зазначену довідку, відповідно до якої управлінням пенсійного фонду призначено пенсію. Посилаючись на те, що з вини відповідача пенсія йому була призначена не з січня 2011 року, коли йому виповнилось 55 років і він набув право на пенсію, а з липня 2012 року, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у виді неотриманої пенсії у розмірі 16 380 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що до відповідача із заявою щодо видачі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_3 звернувся у вересні 2011 року, а до суду із позовом про зобов'язання відповідача видати йому таку довідку - у листопаді 2011 року, тобто порушення строків звернення до пенсійного фонду та ненарахування йому пенсії сталося не з вини відповідача.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 16 січня 1986 року по 13 лютого 2002 року ОСОБА_3 працював у ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" на посадах помічника машиніста, а згодом - машиніста тепловозу.

Після звільнення він неодноразово звертався до відповідача із заявами про видачу йому довідки про стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, проте у видачі такої довідки йому відмовлено.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" зобов'язано видати йому зазначену довідку, відповідно до якої 02 липня 2012 року управління пенсійного фонду призначило йому пенсію.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що у результаті неправомірних відмов відповідача у видачі йому довідки про стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, він недоотримав пенсію за період за 18 місяців, тобто відповідач завдав йому матеріальну шкоду у розмірі 16 380 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Єдиною підставою цивільно-правової відповідальності у таких правовідносинах є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдає, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

У порушення ч. 3 ст. 61 ЦПК України суди не врахували встановлених рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року обставин, зокрема щодо порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача відмовою у видачі довідки для призначення пенсії за вислугу років. При цьому у порушення вимог ст. 214 ЦПК України суди не дали оцінки доводам позивача про те, що навіть після ухвалення зазначеного судового рішення відповідач зволікав із видачею йому зазначеної довідки.

Зазначивши, що позивач звертався до ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" із заявами про видачу довідок, на які не мав права, і лише 27 вересня 2011 року звернувся із заявою про видачу довідки для призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що відмовою відповідача у видачі навіть цієї довідки законні права та інтереси позивача не порушені.

Крім того, суди не дали оцінки наявності чотирьох складових елементів цивільно-правової відповідальності, на які посилався позивач, а, відтак, висновок судів про відмову у задоволенні його позову є передчасним.

Отже, суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановили; не визначились які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не обґрунтували висновку про відсутність вини відповідача у завданні позивачеві матеріальної та моральної шкоди, не навели правових підстав для такого висновку та не послались на норму права яка підлягає застосуванню.

Зважаючи на те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 08 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.