Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Консоль ЛТД", третя особа публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 січня 2003 року ОСОБА_5 уклала із товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Консоль ЛТД" (далі - ТОВ "Фірма Консоль ЛТД") договір про спільну діяльність пайової (дольової) участі у будівництві багатоквартирного будинку, право вимоги за яким 24 жовтня 2005 року відступила їй. Ураховуючи те, що багатоквартирний будинок у встановлений договором строк в експлуатацію не введений, вона не має можливості отримати належну їй квартиру, а також посилаючись на те, що товариство незаконно передало майнові права на зазначену квартиру в іпотеку публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), позивачка просила визнати указаний договір іпотеки недійсним та визнати за нею майнове право на об'єкт незавершеного будівництва.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року, у позові ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 23 січня 2003 року ОСОБА_5 уклала із ТОВ "Фірма Консоль ЛТД" договір про спільну діяльність щодо пайової (часткової) участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку, відповідно до умов якого набула право вимоги передачі 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_1.

В подальшому, 20 жовтня 2005 року, вона відступила право вимоги за указаним договором ОСОБА_3

Пред'являючи позов про визнання майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, ОСОБА_3 посилалась на те, що у результаті порушення строків здачі багатоквартирного житлового будинку в експлуатацію вона не може реалізувати своє право власності на квартиру.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оцінку майна" майнові права - це будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкта будівництва (інвестування) не існує, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, суди, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання за позивачкою майнового права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Проте не можна повністю погодитись із висновком судів про відмову у позові в частині визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 05 жовтня 2004 року між ТОВ "Фірма Консоль ЛТД" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", суд першої інстанції виходив із того, що ця вимога є похідною від вимоги позивачки про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, у задоволенні якої їй відмовлено.

Залишаючи рішення районного суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що остаточний розрахунок за внесками у дольову участь позивачка здійснила після укладення відповідачем договору іпотеки, а тому відповідач мав право передавати майнові права на будівництво в іпотеку і підстави для визнання такого договору недійсним відсутні.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судові рішення у наведений вище частині не відповідають.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що ТОВ "Фірма Консоль ЛТД" під час дії договору про спільну діяльність щодо пайової (часткової) участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку без згоди пайовика уклало із ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" договір іпотеки, предметом якого є майнові права на незавершене будівництво, у тому числі й на проінвестовану нею незавершену будівництвом квартиру.

Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України "Про іпотеку" (898-15) , за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України (254к/96-ВР) та складається з ЦК України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (979-15) , який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , який установлює обов'язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво.

Так, за змістом ч. ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

За ст. ст. 1, 5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин у разі передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) , яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Правовий аналіз положень ЦК України (435-15) та Закону України "Про іпотеку" (898-15) дозволяє дійти висновку про те, що майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права, а договір іпотеки, якою забезпечено виконання зобов'язання, є правочином щодо розпорядження майновими правами інвестора.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року № 6-51цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним не перевірили; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору у цій частині, належним чином не встановили; не визначилися із правовою природою спірних правовідносин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; належним чином не обґрунтували висновку про відмову у визнанні договору іпотеки недійсним, не навели правових підстав для такого висновку та не послались на норму права яка підлягає застосуванню.

Зважаючи на те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи у частині вимог про визнання договору іпотеки недійсним, судами не встановлені, судові рішення у цій частині не відповідають вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року у частині вирішення позову про визнання договору іпотеки недійсним скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.