Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євграфової Є.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Ужгородської міської ради про визнання рішення незаконним,

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, Ужгородської міської ради про визнання рішення незаконним.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення Ужгородської міської ради від 27 жовтня 2010 року № 1637 в частині затвердженя ОСОБА_4 проекту відводу земельної ділянки АДРЕСА_1.

Визнано недійним державний акт на право власності на землю від 24 грудня 2010 року серії ПЛ № 085859, виданий ОСОБА_4

Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні прибудковою територією, віднесеною до багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2.

Зобов'язано ОСОБА_4 демонтувати паркан та господарську будівлю.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2013 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовну заяву, виходив із того, що прибудинкова територія згідно з рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2012 року (справа № 6-24596св12) є територією загального користування всіх квартир в будинку, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Порядок використання прибудинкової території визначається співвласниками, якими не надавалась згода на відвід земельної ділянки, а в самому проекті відводу та в державному акті на землю неправильно вказано суміжних землекористувачів літ. "А", "Б", "В".

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, посилався на те, що спірна земельна ділянка площею 0,021 га до зміни її цільового призначення, до того як позивачі стали власниками квартир будинку № 2, належала відповідачу на праві власності, що підтверджено державним актом.

У свою чергу довідка від 14 березня 2011 року № 1101, видана директором ЖРЕП № 4 про те, що прибудинкова територія є територією загального користування всіх квартир будинку, не може бути взята до уваги як доказ, оскільки вона не конкретизує, що мова йде про спірну земельну ділянку.

Згідно з державним актом, який є правовстановлюючим документом, за цільовим призначення дана земельна ділянка відносилась до земель для обслуговування житлового будинку, а не до земель багатоквартирних житлових будинків.

Ураховуючи те, що на час, коли позивачі стали власниками багатоквартирного будинку спірна земельна ділянка уже була у власності відповідача і її ніхто не вилучав, застосовування ст. 42 ЗК України, яка регулює правовідносини щодо земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків, є помилковим.

Частиною 3 ст. 20 ЗК України визначено, що зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502 (502-2002-п) "Про затвердження Поорядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб", яка діяла на час виникнення правовідносин, зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до відповідної ради, до якої додаються: копія державного акта на право власності на земельну ділянку; для громадянина-власника земельної ділянки - копія паспорта, документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки, обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

На підставі поданих документів відповідно до пп. 3, 6 зазначеної постанови відповідна рада розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення, шляхом перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Перепогодження проводиться з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Постанова, яка визначає порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, не передбачає перепогодження її меж із суміжними землекористувачами.

Наявність помилки в державному акті не є підставою для припинення права власності, оскільки їх виправлення проводиться в порядку, передбаченому пп. 4.4, 4.5, 4.6 "Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою", затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 червня 2009 року № 325 (z0735-09) , а правом звернення до відповідного територіального органу Держкомзему наділений лише землевласник (землекористувач).

Посилання суду першої інстанції на встановлений рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2012 року (справа № 6-24596св12) того, що спірна земельна ділянка є територією загального користування всіх квартир в будинку і відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, є помилковим, оскільки суд в своїй ухвалі констатував наявність такої довідки, зазначивши, що судами не з'ясовано обставин справи, не встановлено та не перевірено хто був власником землі, що і було однією з підстав для скасування рішення в іншій справі.

Відповідно до ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Ураховуючи, що підстави, на які вказали позивачі в позовній заяві, не можуть слугувати скасуванню як спірного рішення, так і державного акта, апеляційний суд відмовив у позові.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.