Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Фороської селищної ради, Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Бюро технічної інвентаризації", треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Фороська селищна рада, про визнання права власності на частку нерухомого майна та за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права власності на частку нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що під час шлюбу з відповідачкою ними був укладений договір про пайову участь у будівництві, за умовами якого сторони мали діяти з метою створення нежитлової будівлі - магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та із закінченням будівництва отримати право власності на магазин. Але із закінченням будівництва право власності на зазначене майно було зареєстровано за відповідачкою у цілому. Оскільки його вклад становить 1/2 частини загальних коштів, вкладених у будівництво, просив визнати за ним право власності на 1/2 частки зазначеної нежитлової будівлі.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, мотивуючи вимоги тим, що між ними та ОСОБА_4, ОСОБА_5 24 жовтня 2001 року був укладений договір про пайову участь у будівництві, відповідно до якого сторони за договором зобов'язалися спільно діяти для досягнення загальної господарської мети - будівництва першого поверху будинку магазина, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки зазначене майно було створено в результаті їх спільної діяльності з ОСОБА_4, ОСОБА_5, позивачі просили визнати право власності за кожним по 1/4 частки зазначеної нежитлової будівлі.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки об'єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 264,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частки нежитлової будівлі загальною площею 264,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. У решті позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення його позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, та відповідно в касаційному порядку не переглядається.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням виконкому Фороської сільської ради від 11 липня 1999 року № 205 (2) приватному підприємцю ОСОБА_5 дозволено будівництво магазину на приринковій площі у смт Форос, м. Ялта Автономної Республіки Крим, зобов'язано її після закінчення будівництва магазину ввести будівлю в експлуатацію в установленому законом порядку.

Згідно з рішенням Фороської сільської ради від 10 грудня 1999 року № 8.17 приватному підприємцю ОСОБА_5 продано земельну ділянку площею 64,7 кв. м по АДРЕСА_1, на ринковій площі, для будівництва і обслуговування магазину, для здійснення підприємницької діяльності. На підставі цього рішенні ОСОБА_5 видано державний акт про право власності за земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування магазину площею 64, 7 кв. м від 27 жовтня 2000 року серії КМ № 000016.

24 жовтня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 був укладений договір про пайову участь у будівництві, за умовами якого сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення загальної господарської мети - будівництва першого поверху будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_1. Відповідно до умов цього договору сторони мають право при здачі об'єкта будівництва в експлуатацію оформити власність на перший поверх магазину по 1/4 частини на кожного учасника договору.

20 квітня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 укладено угоду про внесення змін до договору від 24 жовтня 2001 року, відповідно до якої сторони зобов'язані спільно діяти для досягнення загальної господарської мети - будівництва трьохповерхової будівлі магазину, розташованого по АДРЕСА_1; після здачі об'єкта будівництва в експлуатацію та його державної реєстрації сторони отримують право спільної часткової власності на магазин по 1/4 частини на кожного учасника договору.

Рішенням виконавчого комітету Фороської сільської ради від 26 травня 2006 року № 74 суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - магазину продуктово-промислової продукції та кафе на приринковій площі по АДРЕСА_1, загальною площею 263,1 кв. м.

На підставі цього рішення 09 лютого 2007 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю магазину та кафе загальною площею 263,1 кв. м.

Рішенням Фороської сільської ради від 15 грудня 2006 року № 7 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,0078 га (у доповнення до земельної ділянки, яка перебуває у власності) в оренду строком на 49 років для будівництва й обслуговування магазину продуктово-промислової продукції та кафе за вказаною адресою.

На підставі зазначеного рішення 05 березня 2007 року між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_5 та Фороською сільською радою був укладений договір оренди земельної ділянки.

Після проведеної реконструкції третього поверху вказаної будівлі ОСОБА_5 звернулася із заявою до виконавчого комітету Фороської сільської ради про реєстрацію змін, і рішенням виконавчого комітету Фороської сільської ради від 21 квітня 2011 року № 50 за ОСОБА_5 зареєстровано відповідні приміщення після проведеної реконструкції третього поверху магазину.

На підставі цього рішення 01 червня 2011 року ОСОБА_5 видано нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю магазину загальною площею 264,7 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 та визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не заперечується укладання договору про пайову участь та угоди, однак після спливу терміну дії договору про пайову участь та угоди учасники договору не оформили своїх прав. Оскільки спірне нерухоме майно, після проведеної реконструкції, придбане ОСОБА_5 під час шлюбу, магазин є спільною сумісною власністю подружжя, і частка позивача становить 1/2 частини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини спірного нерухомого майна, апеляційний суд виходив із того, що договір про пайову участь передбачає участь позивача у будівництві як окремого учасника договору, за рахунок його особистих коштів, а не за рахунок спільних коштів подружжя.

Відповідно до вимог ст. ст. 355 - 357 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 грудня 1987 року, який було розірвано рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2011 року.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що договір про пайову участь, укладений 24 жовтня 2001 року, передбачає участь позивача у будівництві як окремого учасника договору за рахунок його особистих коштів, а не за рахунок спільних коштів подружжя.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частини спірної нерухомості, яка відповідає умовам договору про пайову участь у будівництві.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.