6-11082св13 Про поділ майна, що є спільною частковою власністю - 12.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Лівадійська селищна рада, про поділ житлового будинку, разом з господарськими будівлями і спорудами, що є спільною частковою власністю, визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною частковою власністю, за касаційною скаргою Державного підприємства "Лівадія" на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року,

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником 9/20 частини будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 1 700 кв. м, а ОСОБА_4 є власником 11/20 частини зазначеного будинку. Між ними виник спір із приводу користування приміщеннями будинку, а також не досягнуто угоди щодо порядку користування земельною ділянкою. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив виділити в натурі його частку з майна, що перебуває в спільній частковій власності. Під час розгляду справи ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги та просив також визначити порядок користування земельною ділянкою відповідно до першого варіанта поділу будинку, зазначеного у висновку експертизи, закріпивши в його користуванні земельну ділянку площею 850 кв. м, та стягнути з ОСОБА_4 судові витрати.

У лютому 2010 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності. Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що останній пред'являє їй безпідставні претензії щодо користування господарськими спорудами та встановленого раніше порядку користування ними, тому вона змушена звернутись до суду. Ураховуючи викладене, просила поділити будинок АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на: жилу кімнату 1-3 площею 15,4 кв. м, жилу кімнату 1-4 площею 12,5 кв. м; коридор 1-5 площею 2,9 кв. м, кухню 1-6 площею 7,0 кв. м, що у жилому будинку літ. "А", а також на господарську будівлю у вигляді вбиральні літ. "Н" та убиральню літ. "З". Визнати за ОСОБА_3 право власності на жилу кімнату 2-1 площею 19,4 кв. м, що у жилому будинку літ. "А", а також на господарські споруди у вигляді сараю літ. "Б", кухні літ. "В", навісу літ. "П". Стягнути з неї на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 3 325 грн 17 коп., а також стягнути з останнього на її користь судові витрати.

Ухвалою Ялтинського міського суду від 09 березня 2010 року позовну обидва позови об'єднано в одне провадження.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2012 року в задоволенні обох позовів відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено частково. Скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Поділено житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 вартістю 134 115 грн, що є спільною частковою власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно з варіантом, запропонованим повторною судовою будівельно-технічною експертизою від 28 грудня 2012 року № 1190/1201/1202. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на указаний житловий будинок. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 різницю вартості виділених часток у розмірі 5 188 грн. Визначено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 1 700 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_3 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування указаного житлового будинку, що на додатку № 3 судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2012 року розфарбована жовтим кольором. Виділено ОСОБА_4 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування указаного житлового будинку, що на додатку № 3 судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2012 року розфарбована білим кольором.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року відмовлено на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у відкритті касаційного провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року.

У листопаді 2013 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга особи, яка не брала участі в цій справі - Державного підприємства "Лівадія" (далі - ДП "Лівадія"), яка вважає, що оскаржуваним рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року порушено його права та інтереси.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2013 року поновлено ДП "Лівадія" строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року.

У касаційній скарзі ДП "Лівадія" просить скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог щодо земельної ділянки загальною площею 1 700 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні указаних позовних вимог, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Частиною 3 ст. 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвалені у справі рішення першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 березня 1996 року є власником 9/20 частки будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 13).

ОСОБА_4 є власницею 11/20 частки зазначеного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 13 червня 2000 року (а. с. 12).

Указаний будинок розташований на земельній ділянці площею 1 700 кв. м.

Згідно з висновком експертизи від 22 вересня 2009 року № 9064 здійснити поділ будинку між його співвласниками згідно з їхніми частками є можливим, та запропоновано варіант поділу будинку з проведенням відповідної перебудови; при цьому можливість інших варіантів поділу будинку, крім запропонованого, у висновку не зазначено.

У роз'ясненнях, що містяться в п 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) , зазначено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що виходячи зі змісту ст. 115 ЦК УРСР це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд має право за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв'язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК УРСР ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (ст. 152 ЖК України). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необгрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.

Так, відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що поділ будинку, який є спільною частковою власністю сторін, не можливий, оскільки запропонований експертом варіант потребує переобладнання та перепланування будинку, однак згоди на це виконавчого комітету місцевої ради немає. З таких саме підстав не можна визначити порядок користування земельною ділянкою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції виходив із запропонованого єдиного варіанту поділу спірного будинку висновку повторної судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2012 року № 1190/1201/1202, яка була проведена на підставі ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2012 року.

При цьому апеляційний суд врахував, що зазначений варіант поділу будинку в натурі не потребує переобладнання та перепланування і, відповідно, не потребує згоди виконавчого комітету місцевої ради.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою площею 1 700 кв. м, на якій розташований будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, то експертом зазначеної експертизи запропоновано другий варіант, згідно з яким площа земельної ділянки, яка пропонується ОСОБА_3, складає 780 кв. м, а площа земельної ділянки, яка пропонується ОСОБА_4 - 920 кв. м.

Так, визначаючи порядок користування земельною ділянкою площею 1 700 кв. м, на якій розташований будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, апеляційний суд виходив із запропонованого експертом другого варіанту, так як він відповідає варіанту поділу жилого будинку і не передбачає залишення у спільному користуванні співвласників жилого будинку будь-якої земельної ділянки.

Проте при вирішенні позовних вимог щодо зазначеної земельної ділянки апеляційний суд в достатньому обсязі не з'ясував питання про те, на якій правовій підставі позивачі нею користуються, чи є вони її власниками чи користувачами, та якими правовстановлюючими документами це підтверджується.

На обґрунтування доводів касаційної скарги ДП "Лівадія" зазначило, що воно відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 06 грудня 1999 року серії ІІ-КМ № 002298 є користувачем спірної земельної ділянки 1 700 кв. м, на якій розташований будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, відносно якої 07 лютого 2013 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим ухвалено рішення в цій справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вирішив питання про права ДП "Лівадія", яке не залучено до участі у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, а також суб'єктний склад учасників процесу.

Оскільки в силу наданих ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд позбавлений можливості на стадії апеляційного розгляду справи залучити ДП "Лівадія" до участі у справі, тому справа підлягає направленню до суду першої інстанції.

Зазначені ДП "Лівадія" у касаційній скарзі доводи підлягають перевірці судом першої інстанції, а саме: відповідно до ст. 33 ЦПК України суд має визначити процесуальне становище ДП "Лівадія" та обговорити питання про необхідність залучення його до участі у справі з належним оформленням цієї процесуальної дії.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням судами норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини справа, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 348 ЦПК України, яка регламентує порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими главою 2 розділу 5 ЦПК України (1618-15) . За ч. 2 цієї статті, залежно від обґрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до статей 345 і 346 цього Кодексу. При цьому, за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

Таким чином з підстав, передбачених ч. 2 ст. 348 ЦПК України, колегія суддів вбачає за необхідне скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 квітня 2013 року, якою на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України відмовлено у відкритті касаційного провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 07 лютого 2013 року.