6-50585св13 Про припинення права власності на частку майна, яке належить на праві спільної часткової власності, присудження грошової компенсації та визнання права власності - 12.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку майна, яке належить на праві спільної часткової власності, присудження грошової компенсації та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 04 листопада 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона є власником 5/8 частини квартири АДРЕСА_1. Інші 3/8 частини вказаної квартири належить ОСОБА_4 Квартира складається з двох суміжних жилих кімнат. Відповідач у вказаній квартирі не проживає, та наміру проживати в ній немає. Спільне проживання у вказаній квартирі неможливе, через те, що відповідач вчиняє проти неї протиправні дії. Оскільки виділити в натурі долю відповідача неможливо, його частка є незначною, позивачка просила припинити його право власності на вказану частину квартири з виплатою йому компенсації вартості та визнати за нею право власності на зазначену частку.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 04 листопада 2013 року, рішення суду першої інстанції було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким позов було задоволено. Припинено право власності ОСОБА_4 на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 62190 грн. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартира є неподільною, спільне володіння та користування вказаним майном неможливе, відповідач забезпечений іншим житлом, а тому припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам.

Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником 5/8 частини квартири АДРЕСА_1. 3/8 частин вказаної квартири належить ОСОБА_4

Зазначена квартира складається з двох жилих кімнат, площами 16.0 та 12,9 кв. м, кімнати є суміжними.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним відповідно до ч. 2 ст. 183 цього Кодексу. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від інших співвласників матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є не можливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Із роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що відсутні підстави для припинення права власності особи на частку у спільному майні в розумінні ст. 365 ЦК України.

Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин, вірно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, вірно застосував норми матеріального і процесуального права, та визначився з правовою нормою, яка підлягала до застосування та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В свою чергу, вирішуючи справу, апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, щодо наявності підстав, передбачених ст. 365 ЦК України для припинення права власності ОСОБА_4 на частку в спірній квартирі.

Безпідставно скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 04 листопада 2013 року скасувати, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 червня 2013 року залишити в силі.