6-39567св13 Про припинення договору іпотеки - 12.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради в Орджонікідзевському районі, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_4, про припинення договору іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року, рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2013 року,

У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу із Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правоустановчих документів та здійсненням всіх необхідних дій для вчинення правочину, а також виселити відповідачів із спірної квартири.

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 19 липня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою 11,04 % річних до 19 липня 2017 року.

Внаслідок невиконання зобов'язання за кредитним договором станом на 12 листопада 2012 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 1 088 763 грн 02 коп.

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, просив визнати припиненим договір іпотеки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що у забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором 19 липня 2007 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 33,2 кв. м, загальною площею 67,08 кв. м, вартістю 404 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2010 року з боржника було стягнуто всю суму заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України ПАТ КБ "Приватбанк" пропустив строк звернення до суду з вимогами до майнового поручителя, тому договір іпотеки є припиненим.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року первісний позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року у розмірі 93 828,65 доларів США, що еквівалентно 749 690 грн 91 коп., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,80 кв.м., шляхом її продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" із укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх дій, необхідних для продажу цього предмета іпотеки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовлено у первісному позові у частині виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із цієї квартири. У зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції у частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, який укладений 19 липня 2007 року між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", а саме: квартиру АДРЕСА_1, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", яка станом на 12 листопада 2012 року складає 119 977,80 доларів США, що еквівалентно 894 702 грн 62 коп., із яких 56 511,42 доларів США - заборгованість за кредитом, 31 917,23 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5 400 доларів США - заборгованість із комісії за користування кредитом, 18 149,15 доларів США - пені за період з 20 листопада 2011 року до 20 листопада 2012 року, що становить 142 011 грн 71 коп. Застосовано процедуру продажу предмета іпотеки, визначену ст. 38 Закону України "Про іпотеку", шляхом укладення ПАТ КБ "ПриватБанк" договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, за ціною продажу, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом підприємницької діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення у справі у частині відмови у первісному позові про виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у переданій в іпотеку банку квартирі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити рішення про задоволення первісного позову в цій частині; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" не містить доводи у частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та про відмову у зустрічному позові, а тому в цій частині судові рішення не переглядаються.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із невиконання позичальником умов укладеного ним кредитного договору та визначив процедуру продажу предмета іпотеки відповідно до ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Відмовляючи у виселенні ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР, ст. 40 Закону України "Про іпотеку", вимога про добровільне виселення неповнолітньому ОСОБА_5 банком не надсилалася, тому він та його законний представник - ОСОБА_4 не можуть бути виселені із спірної квартири одночасно із зверненням стягнення на неї.

Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки ст. 559 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що судом не зазначено у резолютивній частині всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, а також неправильно визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, відповідно до вимог ст. ст. 38, 39 Законом України "Про іпотеку".

Із висновками апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в первісному позові про виселення погодитись не можна з огляду на таке.

Судами встановлено, що 19 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою 11,04 % річних до 19 липня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 19 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 33,2 кв. м, загальною площею 67,08 кв. м, вартістю 404 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2010 року з ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року, яка станом на січень 2010 року складала 74 190, 13 доларів США, що еквівалентно 587 823 грн 55 коп.

Як установлено апеляційним судом, відповідно до листа Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 13 серпня 2013 року № 737/2 вказане судове рішення не виконано, 16 травня 2013 року стягувачу (ПАТ КБ "ПриватБанк") було перераховано 22 450 грн.

9 жовтня 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надіслав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 досудову вимогу про погашення заборгованості та про виселення із спірної квартири протягом тридцяти днів, яка відповідачами не виконана (а.с. 9).

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із системного аналізу положень ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону України "Про іпотеку" випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалене рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та виселення підлягає виконанню у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, не з'ясували, чи необхідне направлення письмової вимоги мешканцям для їх виселення у конкретній справі, та дійшли передчасного висновку про відмову у первісних позовних вимог про виселення ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5

За змістом ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у порушення ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд належним чином доводи та заперечення сторін не перевірив та не спростував їх.

Оскільки допущені порушення норм процесуального права апеляційним судом унеможливили встановлення фактичних обставин справи, рішення апеляційного суду у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в первісному позові про виселення необхідно скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 серпня 2013 року у частині залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови у первісному позові про відмову у виселенні скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.