6-46878св13 Про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями посадової особи державної влади - 12.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями посадової особи державної влади, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 9 жовтня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2012 року вона звернулася до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року, проте 22 березня 2012 року отримала постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження, оскільки виконавчий лист пред'явлено не за місцем виконання. 30 березня 2012 року вона звернулася до Ленінського районного суду м. Севастополя з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій та постанови державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі, однак ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 6 квітня 2012 року адміністративний позов повернуто позивачу з підстав, передбачених п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України. 11 червня 2012 року ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 6 квітня 2012 року скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду. 26 листопада 2012 року ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя відкрито провадження у справі, а постановою суду від 21 лютого 2013 року позов задоволено частково.

Разом з тим внаслідок незаконного позбавлення посадовою особою органів державної влади можливості реалізувати її права, встановлені законом, не виконання рішення, ухваленого на її користь, не розгляду судом позовів у встановлені законом строки їй завдано моральної шкоди, яка виражається у тривалих, більше року, душевних переживаннях.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просить стягнути з держави Україна 1 500 євро, що є еквівалентом 15 648 грн, на відшкодування моральної шкоди, оскільки в країнах Ради Європи в аналогічних випадках, тобто у випадках невиконання судових рішень до трьох років, стягується компенсація з держави саме в такому розмірі.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 9 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обов'язок органу державної влади відшкодувати моральну шкоду незалежно від вини відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України має бути встановлений спеціальним законом, однак Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) не передбачає за невиконання державним виконавцем законної вимоги такого виду відповідальності як відшкодування стягувану моральної шкоди.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 березня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2012 року. 2 березня 2012 року постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі Ющука М.М. відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-759/11 від 28 лютого 2012 року, оскільки виконавчий лист пред'явлений не за місцем виконання. ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду м. Севастополя з адміністративним позовом до ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі про визнання неправомірними дій та постанови державного виконавця, однак ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 6 квітня 2012 року вказаний адміністративний позов повернуто позивачу з підстав, передбачених п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС України. Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 6 квітня 2012 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. 21 лютого 2013 року Ленінським районним судом м. Севастополя прийнято постанову, якою визнано дії державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі Ющука М.М. щодо винесення постанови від 2 березня 2012 року про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа неправомірними.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, законодавством передбачено відшкодування особі майнової шкоди, зокрема збитків, за наявності порушення цивільного права особи та причинного зв'язку між порушенням права й збитками.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 при зверненні до суду з адміністративним позовом до ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі про визнання неправомірними дій та постанови державного виконавця, діяла у відповідності з вимогами чинного законодавства, вказані дії були спрямовані на захист її прав та інтересів у спосіб, що визначений законом.

Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відмова в прийнятті до провадження виконавчого документа не відноситься до збитків у розумінні ст. 22 ЦК України, однак ОСОБА_3 вважала збитками наслідки, до яких призвели незаконні преюдиційні дії державного виконавця.

Крім того, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалася на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України "Про державну виконавчу службу".

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки п. 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (ст. 1173 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-48цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, шкода, завдана внаслідок неправомірної бездіяльності державних виконавців підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава.

Разом з тим Кабінет Міністрів України не може бути відповідачем при розгляді заявлених вимог, оскільки держава може виступати в особі органу, дії якого оскаржуються, а також в особі Державного казначейства України, оскільки до його компетенції віднесені питання списання коштів з рахунків, на які нараховуються кошти державного бюджету.