Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 6 листопада 2013 року,

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 травня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 30 тис. грн на строк до 27 травня 2010 року зі сплатою 30 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 104 341 грн 40 коп.

Оскільки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручились перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання, то позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 у розмірі 94 341 грн 40 коп., солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у розмірі 10 тис. грн.

Заочним рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 6 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року в розмірі 94 341 грн 40 коп. та солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 27 травня 2008 року в розмірі 10 тис. грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржувані судові рішення в частині відмови про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5 скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення грошових коштів за цим договором з нього та з поручителя ОСОБА_3, яка в добровільному порядку свої зобов'язання за договором поруки щодо відповідальності в розмірі 10 тис. грн не виконала.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя ОСОБА_5, суд послався на пропуск банком шестимісячного строку щодо пред'явлення вимоги до поручителя, оскільки строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором настав 27 травня 2010 року й позивачем не надано доказів пред'явлення ним протягом шести місяців з цієї дати вимоги до поручителя ОСОБА_5

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", тепер - ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 тис. грн на споживчі цілі на строк до 27 травня 2010 року зі сплатою 30 % річних, а у випадку порушення своїх зобов'язань - 60 % річних, та інші платежі на умовах, визначених кредитним договором.

27 травня 2008 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки, за яким останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором і відповідає перед ним у тому ж розмірі, що й боржник.

1 лютого 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким остання поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором від 27 травня 2008 року з обмеженням розміру відповідальності поручителя в 10 тис. грн.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_4 допустив заборгованість у розмірі 104 341 грн 40 коп.

Строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю 5 років.

Згідно зі ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі поруки від 27 травня 2008 року сторони прийшли до згоди, що строк (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється в п'ять років (п. 11 договору поруки).

Згідно з п. 10 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитною угодою.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонами визначати умови такого договору.

Посилання апеляційного суду на те, що строки припинення поруки є чітко визначеними і їх поновлення чи продовження законом не передбачено є безпідставним, оскільки його не змінювали.

Пунктом 1.4. кредитного договору від 27 травня 2008 року встановлено дію цього договору до 27 травня 2010 року. Отже, днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік п'ятирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителів, буде - 28 травня 2010 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України - 28 травня 2015 року.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року № 6-3цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України на викладене уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договору поруки та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5 не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Заочне рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 11 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 6 листопада 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.