Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Лесько А.О., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Тюдівська сільська рада про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 19 травня 2001 року по 25 грудня 2009 року. У 2002 року ними було придбано 2-х кімнатну квартиру у м. Києві для їх спільного проживання. Також під час шлюбу за їх спільні кошти ними було придбано старий житловий будинок із земельною ділянкою у АДРЕСА_1. У 2006 році ними було розпочато будівництво нового житлового будинку. У зв'язку з цим просила визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності подружжя на самочинно збудоване будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1. Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2500 м.кв, та 1/2 частину житлового будинку, господарських споруд, що розташовані у АДРЕСА_1, провести реальний розподіл житлового будинку та господарських споруд, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля "VOLKSWAGEN GOLF" 1994 року випуску та стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості автомобіля, що становить 27 200 грн., та витрати по справі.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, а саме - площею 0,1250 га у АДРЕСА_1 Івано-Франківської області із виділенням в натурі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 5 тис. грн. у відшкодування вартості 1/2 частки придбаного в шлюбі житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, та 5 523 грн. 50 коп. судових витрат по справі. У решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне новостворене нерухоме майно не відносяться до об'єктів права спільної сумісної власності сторін, було збудовано за особисті кошти відповідача, тому поділу підлягають тільки спільно придбані земельна ділянка та старий будинок, за який судом позивачці присуджено компенсацію відповідно до приписів ст. 71 СК України. Доказів того, що автомобіль є спільною сумісною власністю позивачка не надала.

З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 травня 2001 року по 25 грудня 2012 року (а. с. 180 т. 2).

25 січня 2007 року ОСОБА_3 нотаріально посвідчила заяву про згоду своєму чоловікові - ОСОБА_4 на купівлю будь-якого будинковолодіння та земельної ділянки у с. Тюдів Косівського району за ціною і на умовах на його розсуд (а. с. 74 т. 2).

Згідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 квітня 2007 року ОСОБА_4 придбав земельну ділянку, площею 2500 кв.м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Тюдів Косівського району за 25 тис. грн. (а. с. 12 т. 1).

Згідно копії договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року ОСОБА_4 купив житловий будинок з надвірними будівлями за вищевказаною адресою за 10 тис. грн. (а. с. 13 т. 1).

Вказаний будинок демонтовано та перебудовано, технічна документація на нього відсутня, право власності не оформлено. Сторони не заперечують, що будинок є самочинно збудованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Із доповнень до позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що вона просила визнати спільним сумісним майном новостворений будинок, який розташований АДРЕСА_1 (а. с. 169-175 т. 2).

Суди, посилаючись на ст. 331 ЦК України, покази ОСОБА_5, ОСОБА_6, накладні та квитанції на придбання будівельних матеріалів, надані ОСОБА_4, виходили з того, що вказаний будинок є самовільно збудований відповідачем, за його власні кошти, після припинення фактичних шлюбних відносин сторін (після 2007 року) не може відноситися до об'єктів спільної сумісної власності колишнього подружжя.

При цьому не звернули уваги, що позивачка не просила суд визнати за нею право власності на новозбудоване житло на підставі ст. 331 ЦК України, а лише визнати його об'єктом спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. 60 СК України.

Суди також не взяли до уваги правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-56цс12 (постанова від 20 червня 2012 року), яка в силу положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування, та необгрунтовано вважали відсутніми правові підстави для задоволення позову.

Згідно з абз. 1 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Суди дійшли висновку, що новий будинок побудований за власні кошти відповідача, не з'ясувавши джерело походження коштів на спірне майно.

Також суди не звернули уваги на висновки судової будівельно-технічної експертизи № 1330 від 20 грудня 2011 року та додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 1165 від 14 вересня 2012 року, згідно яких відсоток готовності двоповерхового дерев'яного житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1, станом на день проведення експертизи складає 100 відсотків, давність самочинної будови орієнтовно може становити 5-6 років (а. с. 162-176 т. 1, а. с. 109-113 т. 2).

При цьому на підставі ст. 71 СК України присудили позивачці грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на старий будинок, який був придбаний ОСОБА_4 12 квітня 2007 року за 10 тис. грн., та який уже демонтовано.

Визнаючи земельну ділянку спільною сумісною власністю сторін та право власності на Ѕ її частину за позивачкою, суди не зазначивши відповідну норму матеріального права, ухвалили про виділ земельної ділянки в натурі.

Висновки судів про відсутність належних доказів, що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі ґрунтуються на матеріалах справи та є обгрунтованими.

Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення у частині відмови у задоволенні позову про визнання новоствореного будинку спільною сумісною власністю сторін, виділу в натурі Ѕ частини земельної ділянки підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року у частині відмови у задоволенні позову про визнання незавершеного будинку спільною сумісною власністю сторін та поділ земельної ділянки скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.