Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за аліментами, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року,

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість за аліментами.

Позивачка посилалась на те, що згідно з постановою про стягнення аліментів від 06 грудня 1996 року з ОСОБА_5 присуджено сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісячно, починаючи з 06 грудня 1996 року до досягнення дитиною ОСОБА_6 повноліття.

Позивачка зазначала, що відповідач сплачував аліменти до травня 1999 року, потім виплату аліментів було припинено, у зв'язку із чим вона 31 травня 2012 року звернулася із заявою до суду про видачу дубліката виконавчого листа. Також позивачка вказувала на те, що згідно з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 06 липня 2012 року її заяву задоволено та видано дублікат виконавчого листа від 06 грудня 1996 року. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 30 липня 2012 року їй було відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження, у зв'язку з пропущенням строку пред'явлення виконавчого документа до виконання з підстав досягнення дитиною повноліття.

Позивачка зазначила, що неодноразово протягом 2012-2013 років зверталася до правоохоронних органів щодо протиправних дій з боку відповідача, який ухиляється від сплати аліментів, скаржилася на дії піклувальника відповідача, оскільки мати позивача недобросовісно представляє інтереси свого сина - відповідача, який в усній розмові погоджувався замість сплати заборгованості за аліментами подарувати їх сину квартиру.

Відповідач за період з червня 1999 року по грудень 2011 року не сплачував аліменти на утримання свого сина ОСОБА_6 у добровільному порядку та на виконання рішення суду від 06 грудня 1996 року, останній раз вона отримала аліменти від відповідача у червні 1999 року, які перераховувались за місцем роботи відповідача, а потім виконавчий лист було повернуто до Ленінградського районного суду м. Києва, про що позивачка дізналась лише 28 березня 2012 року.

Зазначила, що з 1999 року чекала обіцянки відповідача подарувати квартиру їх сину, а тому не зверталася до суду із позовом про стягнення заборгованості та вважала, що державний виконавець мав розшукати місце роботи боржника та надіслати виконавчий лист за місцем його роботи.

Враховуючи вказане, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за аліментами за період з червня 1999 року по грудень 2011 року у сумі 67 324 грн 19 коп., які розраховані із середньої заробітної плати по м. Києву.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за аліментами до досягнення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття за період з червня 1999 року по грудень 2011 року у сумі 67 324 грн 19 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що постановою суду від 06 грудня 1996 року про стягнення аліментів з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх доходів щомісячно починаючи з 06 грудня 1996 року та до досягнення ним повноліття.

Також встановлено, що відповідач сплачував аліменти до травня 1999 року, що підтверджується листом Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області від 28 березня 2012 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 грудня 2006 року обмежено цивільну дієздатність відповідача ОСОБА_5

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05 липня 2012 року задоволено заяву позивача та видано дублікат виконавчого листа від 06 грудня 1996 року.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві від 30 липня 2012 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з пропущенням строку пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач мав трудовий стаж та отримував доходи. Але не надав суду належних доказів про сплату ним аліментів позивачу за вказаний нею період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачка не надала суду належних доказів та обґрунтувань того, чому з червня 1999 року вона не цікавилась де знаходиться виконавчий лист, та не отримувала його дублікат у разі його втрати.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до Прикінцевих положень СК України (2947-14) Кодекс про шлюб та сім'ю України (2006-07) втратив чинність 01 січня 2004 року, оскільки у Прикінцевих положеннях СК України (2947-14) не визначено порядок регулювання сімейних відносин, які виникли і закінчилися до набрання чинності Кодексом, суд за аналогією застосовує ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, одночасно із Сімейним кодексом України (2947-14) , тобто Сімейний кодекс України (2947-14) застосовується до сімейних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 93 КпШС України стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більш як за трирічний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до стягнення. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється судовим виконавцем, а при наявності спору питання про розмір заборгованості вирішується судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 СК України, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину.

Згідно з ч. 3 ст. 93 КпШС України заборгованість за аліментами визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного відповідачем за час, протягом якого не провадилося стягнення. Якщо відповідач у цей період не працював або якщо не будуть пред'явлені документи, які підтверджували б його заробіток (дохід), заборгованість визначається, виходячи із заробітку (доходу), одержуваного на час стягнення заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється судовим виконавцем, а при наявності спору питання про розмір заборгованості вирішується судом.

Частиною 4 ст. 195 СК України передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору судом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 сплачував аліменти на утримання сина в примусовому порядку до 1999 року, які перераховувались за його місцем роботи, надалі виконавчий лист було повернуто до Ленінського районного суду м. Києва.

Згідно з довідками ДПІ у Святошинському районі м. Києва, Управління пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва від 22 серпня 2013 року відповідач з 1999 року по квітень 2009 року мав трудовий стаж та отримував доходи.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи повідомляв відповідач державного виконавця про зміну місця своєї роботи та належним чином не перевірив доводів позивачки про те, що виконавчий лист був втрачений виконавчою службою.

Посилаючись на ст. 197 СК України, якою передбачено, що суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти, апеляційний суд не звернув уваги на те, що виконавчий лист був пред'явлений до виконання, після чого лист з місця роботи відповідача було передано до суду, оскільки на той час виконання рішень було покладено на судових виконавців при народних судах.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.