Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Капітал Лізинг", про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року,

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Відкрите акціонерне товариство "Капітал Лізинг" (далі - ВАТ "Капітал Лізинг"), про стягнення заборгованості.

Позивач посилався на те, що 03 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ВАТ "Капітал Лізинг" було укладено договір комісії № 02/ACR/IMPA про відкриття акредитива, згідно з умовами якого комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за плату від свого імені і за рахунок комітента відкрити на користь бенефіціара безвідкличний документарний акредитив. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором комісії між ним та ОСОБА_4 був укладений договір поруки. ВАТ "Капітал Лізинг" свої зобов'язання за договором не виконало, внаслідок чого станом на 15 червня 2012 року у нього виникла заборгованість у сумі 555 700,71 євро.

На забезпечення виконання зобов'язань ВАТ "Капітал Лізинг" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 02/ACR/IMPA-l, відповідно до якого ОСОБА_4 поручився за виконання ВАТ "Капітал Лізинг" своїх обов'язків за договором комісії від 03 липня 2007 року № 02/ACR/IMPA.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором комісії від 03 липня 2007 року № 02/ACR/IMPA у сумі 502 126,48 євро, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 18 липня 2013 року становить 5 267 306 грн 75 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 03 липня 2007 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ВАТ "Капітал Лізинг" був укладений договір комісії № 02/ACR/IMPA про відкриття акредитива, згідно з умовами якого комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за плату від свого імені і за рахунок комітента відкрити на користь бенефіціара (S.A. "CHABEAUTI") безвідкличний документарний акредитив.

Додатковими угодами від 03 липня 2007 року № 1 та від 17 червня 2008 року № 2 до зазначеного вище договору комісії були внесені відповідні зміни, у тому числі до п. 1.1, згідно з яким комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за плату від свого імені і за рахунок комітента відкрити на користь бенефіціара (S.A. "CHABEAUTI") безвідкличний документарний акредитив на суму 248 603,34 євро, а також доручити Commerzbank AG, Paris, France (підтверджуючий банк) надати його безвідкличне підтвердження до вказаного акредитива відповідно до заяви на відкриття акредитива, підписаного з боку комітента.

Також між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений договір поруки від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA-l, а 17 червня 2008 року додаткова угода № 1 до нього, відповідно до яких відповідач поручився за виконання ВАТ "Капітал Лізинг" своїх обов'язків за договором комісії про відкриття акредитиву від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA.

ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснило свої зобов'язання за договором комісії від 03 липня 2007 року № 02/ACR/IMPA на загальну суму 267 057,79 євро, у тому числі: 248 098,70 євро - сплачена сума акредитива та 18 959,09 євро - сплачена сума комісії підтверджуючого банку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що основного зобов'язання - виконання ВАТ "Капітал Лізинг" своїх обов'язків за договором комісії про відкриття акредитива від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA, яке забезпечує договір поруки від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA-1 та додаткова угода № 1 не існувало та не існує. Отже, укладання договору поруки від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA-1 та додаткової угоди від 17 червня 2008 року № 1 не тягне юридичних наслідків та з підписанням позивачем та відповідачем договору поруки від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA-1 та додаткової угоди від 17 червня 2008 року № 1 у сторін не виникло ніяких прав та обов'язків стосовно один одного, а стягнення на підставі такого договору не правомірне та безпідставне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що в договорі поруки від 22 червня 2007 року та додатковому договорі від 17 червня 2008 року до нього була допущена описка в даті договору комісії про відкриття акредитива № 02/ACR/IMPA, оскільки останні забезпечували виконання саме договору комісії про відкриття акредитива від 03 липня 2007 року.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У ч. 2 ст. 553 ЦК України передбачено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 02/ACR/IMPA-1.

Відповідно до п. 1 вказаного договору предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ВАТ "Капітал Лізинг" своїх обов'язків за договором комісії про відкриття акредитива від 22 червня 2007 року № 02/ACR/IMPA.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що на забезпечення виконання зобов'язань за договором комісії про відкриття акредитива від 03 липня 2007 року № 02/ACR/IMPA між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки, в якому допущено описку в даті укладення договору комісії, зокрема, помилково зазначено дату - 22 червня 2007 року.

Отже, з урахуванням аналізу наведених норм права суди не надали правової оцінки тому, чи може забезпечуватись зобов'язання, яке на час укладення договору поруки ще не виникло, тобто на майбутню вимогу.

Так, установлено, що договір поруки укладено 22 червня 2007 року, а основне зобов'язання, яке забезпечується, укладено за висновком позивача та апеляційного суду 03 липня 2007 року.

Забезпечення майбутньої вимоги, зокрема передбачено для застави (ст. 573 ЦК України).

Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не надали висновку щодо можливого припинення поруки (ч. 1 ст. 559 ЦК України), тобто збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

Так, додатковими угодами від 03 липня 2007 року № 1 та від 17 червня 2008 року № 2 внесені зміни до основного договору від 03 липня 2007 року, якими, на думку ОСОБА_4, збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди.

Вирішуючи спір, суди не звернули уваги на вказані обставини та не перевірили суперечливість доводів сторін щодо дати договору поруки.

Отже, під час розгляду справи судами були порушені норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин відповідно до заявлених підстав та предмета позову, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.