Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі регіонального відділення акціонерного товариства "ОТП Банк", треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Вербицька Л.Г., товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі регіонального відділення акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), мотивуючи його тим, що 26 червня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі іпотечного договору від 5 серпня 2005 року передана в іпотеку акціонерному комерційному банку "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є закрите акціонерне товариство "ОТП Банк".

ОСОБА_4 вважає, що виконавчий напис від 26 червня 2009 року не відповідає вимогам частини 1 статті 91 Закону України "Про нотаріат". Також позивач зазначав, що у зв'язку з існуванням двох відкритих виконавчих проваджень можливе подвійне стягнення заборгованості. Крім того, оспорюваний виконавчий напис нотаріуса містить неналежні відомості про кредитора (стягувача).

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просив суд визнати виконавчий напис від 26 червня 2009 року № 3934, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 5 серпня 2005 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № ML-201/034/2005, відповідно до умов якого позивач отримав кредит у розмірі 42 500 доларів США зі сплатою 10,5 % річних за користуванням кредитом та зі строком повернення до 5 серпня 2020 року (а.с. 25 - 30).

На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 5 серпня 2005 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, предметом якого є: квартира АДРЕСА_1.

26 червня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") було укладено договір про відступлення прав вимоги та договір про купівлю-продаж кредитного портфелю, відповідно до умов яких "ПАТ ОТП Банк" було передано ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за кредитними договорами, що забезпечені іпотекою (а.с. 6-9).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 червня 2011 року, позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 439 650 грн 54 коп. (а.с. 71-75).

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦПК України).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2012 року було замінено ПАТ "ОТП Банк" у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису на ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

21 січня 2013 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису від 26 червня 2009 року.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди обґрунтовано виходили із того, що доводи ОСОБА_4, не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки зазначені позовні вимоги є підставою для оскарження дій державного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) . Вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв'язку із порушення нотаріусом Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Інструкції про вчинення нотаріальних дій, позивачем не було заявлено.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що судами вірно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.