Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.

Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсною розписки при укладенні договору купівлі-продажу квартири та визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року, -

У травні 2012 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсною розписку, що була надана до приватного нотаріуса при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 про те, що дана квартира придбана за особисті кошти відповідачки ОСОБА_6, як надану у результаті помилки та обману; застосувати наслідки недійсності правочину; визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

Позов мотивовано тим, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6, позивач придбав у ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу від 8 вересня 2011 року вищевказану квартиру. Покупцем квартири АДРЕСА_1 у договорі купівлі-продажу вказана відповідач. Позивач посилається на те, що спірну розписку підписав, не розуміючи юридичних наслідків своїх дій. Вважає, що дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, на момент придбання квартири, вона знаходилась у непридатному стані та ним було використано власні грошові кошти та кошти його батьків, у зв'язку із чим, квартира істотно збільшилась у вартості. Посилаючись на вказані обставини та на положення ст. 62 СК України просив визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 18 вересня 2013 року позов задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив з того, що сторони у період шлюбу придбали за взаємною згодою та спільні кошти квартиру, дійшовши між собою усної згоди провести державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем. У свою чергу, внаслідок трудових та грошових затрат позивача по проведенню капітального ремонту зазначена квартира істотно збільшилась у своїй вартості, що дає підстави для визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя.

Скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши квартиру спільною сумісною власністю подружжя з посиланням на положення ст. 62 СК України, тобто з інших підстав, з яких не пред'являвся позов. Звертаючись до суду ОСОБА_5 просив визнати недійсною розписку, надану ним приватному нотаріусу при укладенні договору купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України, та застосувати наслідки недійсності правочину і визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно висновків апеляційного суду обраний ОСОБА_5 спосіб судового захисту цивільних прав не відповідає положенням ст. 16 ЦК України. У спірній заяві (розписці), позивач визнав факт придбання відповідачем за особисті кошти спірної квартири. Визнання недійсним зазначеного документу, який за своєю правовою природою не є правочином, безпосередньо не тягне за собою виникнення прав спільної сумісної власності сторін. У п.4.9 договору купівлі-продажу квартири від 8 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначено, що майно придбано за власні кошти відповідача. Позовних вимог щодо визнання зазначених положень договору купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 229, 230 ЦК України, позивачем не заявлялось. Позовна вимога щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя залежить від вирішення основної вимоги про визнання заяви (розписки) недійсною.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві вказував, що внаслідок проведеного ним власними силами та коштами капітального ремонту вартість спірної квартири істотно збільшилась та обґрунтовував свої вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя нормами ст. 62 СК України.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не надав належної оцінки обставинам, на які посилався позивач в обґрунтування позову, не визначився з підставами позову, у зв'язку із чим, дійшов хибного висновку про те, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши квартиру спільною сумісною власністю подружжя, тобто з інших підстав, з яких позов не пред'являвся.

Апеляційним судом не надано оцінки встановленим судом першої інстанції фактам, у тому числі висновку судової будівельно-технічної експертизи № 4 від 17 квітня 2013 року та їх не спростовано.

Визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 суд першої інстанції правильно виходив з того, що дане нерухоме майно придбане сторонами у період шлюбу за взаємною згодою та спільні кошти, дійшовши між собою усної згоди провести державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем. У свою чергу, внаслідок трудових та грошових затрат позивача по проведенню капітального ремонту зазначена квартира істотно збільшилась у своїй вартості, що дає підстави для визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя відповідно до положень ст. 62 СК України.

Вказані обставини підтверджуються зібраними у справі доказами, яким місцевий суд дав належну правову оцінку.

Суд апеляційної інстанції місцевого суду не спростував та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю. Апеляційним судом не враховано презумпцію спільності майна подружжя, зокрема майна, придбаного в період шлюбу.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 листопада 2013 року скасувати, рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 18 вересня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.