Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Нагорняка В.А.,

суддів: Леванчука А.О.,

Макарчука М.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: комунальне підприємство Броварської міської ради "Броварське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_8, державний нотаріус Броварської міської нотаріальної контори Журавська Валентина Вікторівна, про визнання недійсною реєстрацію прав власності та її скасування, визнання недійсними свідоцтв про право власності на частини житлового будинку та визнання права власності на частину житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Броварської міської державної нотаріальної контори Журавська Валентина Вікторівна, приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла її баба - ОСОБА_11, яка за заповітом залишила їй у спадщину будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1

На час звернення до суду право власності на вказаний будинок зареєстровано на відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в розмірі по 1/5 частини кожному, виходячи із загальної площі будинку 128, 8 кв. м. Відповідачі зареєстрували право власності на спірний будинок на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом діда - ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно з вказаним заповітом ОСОБА_12 заповідав належний йому будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 який на день його смерті, станом на 1972 рік мав загальну площу розміром 68,7 кв. м, своїм дітям: відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в рівних частинах кожному.

Відповідачка ОСОБА_3 (мати позивача) на даний час свідоцтво про право на спадщину за заповітом не отримала та право власності на частину спірного будинку не оформила.

Позивачка зазначала, що ОСОБА_12 разом з ОСОБА_11 з 1949 року проживали однією родиною, вели спільне господарство, хоча офіційно їх шлюб не був зареєстрований. За цей час у ОСОБА_12 та ОСОБА_11 народилися діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.

З 1949 року родина ОСОБА_12 та ОСОБА_11 разом зі своїми дітьми проживали у с. Круподеренці Вінницької області, а згодом переїхали на постійне проживання у м. Бровари.

Рішенням виконкому Броварської міської ради № 24 від 06 вересня 1957 року ОСОБА_12 була виділена земельна ділянка під забудову жилого будинку розміром 500 кв. м по АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення між виконкомом Броварської міської ради та ОСОБА_12 23 березня 1958 року було укладено договір надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку. На отриманій земельній ділянці ОСОБА_12 побудував "времянку", куди у 1960 році до чоловіка та батька на постійне місце проживання переїхала ОСОБА_11 разом з дітьми.

На зазначеній земельній ділянці ОСОБА_12 разом з ОСОБА_11 розпочали будівництво будинку, який був побудований у 1968 році. На той час будинок мав загальну площу 68,7 кв. м. На день смерті ОСОБА_12 спірний будинок не був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації. Після смерті ОСОБА_12 ОСОБА_11 за власні кошти та власний силами продовжувала будувати будинок та добудувала кілька приміщень загальною площею 60,1 кв. м.

03 жовтня 1985 року державною комісією виконкому Броварської міської ради будинок по АДРЕСА_1 відповідним актом був прийнятий в експлуатацію.

Про оформлення заповіту ОСОБА_11 у 2002 році на ім'я позивача знали всі відповідачі. На день смерті ОСОБА_11 ОСОБА_2 була прописана та проживала у спірному будинку, тому відповідно до законодавства є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті бабусі.

З часу смерті баби позивач, постійно проживаючи у спірному будинку, виконала за власні кошти та власними силами ряд будівельно-технічних, ремонтно-оздоблювальних робіт без зміни площі будинку. Також були проведені будівельно-технічні роботи, якими було збільшено загальну площу будинку.

Надалі позивачка уточнила позовні вимоги та зазначала, що її дід ОСОБА_12 разом із її бабою ОСОБА_11 проживали однією родиною, вели спільне господарство, не перебуваючи в офіційно зареєстрованому шлюбі. Посилаючись на ст. 112 ЦК УРСР, згідно з якої майно могло належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам, наводячи те, що якщо, особи не перебували між собою у шлюбі, питання щодо виникнення права спільної власності вирішувалось з урахуванням ступеню участі цих осіб коштами і особистою працею в придбанні (створенні) майна, вважаючи, що її баба ОСОБА_11 набула право на 1/2 частини спірного будинку, що був побудований у 1968 році і мав загальну площу 68,7 кв. м, тобто на 34,35 кв. м загальної площі будинку АДРЕСА_1. Як учасник спільної власності, власник і забудовник спірного будинку після смерті ОСОБА_12, ОСОБА_11 добудувала будинок до загальної площі 128,8 кв. м, тобто збільшила його загальну площу на 60,1 кв. м (128,8 кв. м - 68,7 кв. м) в результаті чого стала одноосібним власником вказаної добудови. Тобто на день укладення заповіту ОСОБА_11 мала особисті майнові права на частину спірного будинку, що становила загальну площу 94,45 кв. м (34,35 кв. м + 60,1 кв. м), тобто 73/100 спірного будинку.

Посилаючись на викладене, позивачка ОСОБА_2 просила визнати за нею у порядку спадкування за заповітом право власності на 73/100 частини будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями.

ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати на підставі ст. 48 ЦК УРСР заповіт ОСОБА_11 від 28 січня 2002 року недійсним.

Посилався на те, що ОСОБА_11 не була власником спірного будинку, оскільки належний ОСОБА_12 на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 будинок загальною площею 128,8 кв. м на підставі його заповіту від 10 вересня 1968 року перейшов його дітям в рівних частинах по 1/5 частини кожному, а також враховуючи, що ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не перебували у зареєстрованому шлюбі, тому на них не поширюються права та обов'язки подружжя, в зв'язку з цим ОСОБА_11 не мала права розпоряджатися спірним будинком, як це передбачено ст. 534 ЦК УРСР, тому і заповіт ОСОБА_11 не відповідає вимогам закону.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконною реєстрацію права власності від 30 липня 2003 року за ОСОБА_12 на житловий будинок АДРЕСА_1. Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 26 лютого 2010 року на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 Визнано недійсною реєстрацію права власності від 18 березня 2010 року по 1/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на: ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на 34/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2, оскільки на момент смерті ОСОБА_11 спірний будинок не належав їй на праві власності, а отже він не міг увійти до спадкової маси. ОСОБА_2, як спадкоємець ОСОБА_11, не може бути належними позивачем у даній справі, оскільки у неї не виникло право на спадщину у вигляді спірного будинку.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції з їх оцінкою.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.