6-38195св13 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 05.02.2014 Прийняття

Суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом кредитної спілки "Запоріжжя" до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до кредитної спілки "Запоріжжя" про визнання дій незаконними, за касаційною скаргою кредитної спілки "Запоріжжя" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 7 серпня 2013 року, -

У грудні 2011 року позивач - кредитна спілка "Запоріжжя" звернувся до суду з позовом, вимоги які уточнив в ході розгляду справи та просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за договором кредитної лінії від 27 серпня 2007 року, яка станом на 6 грудня 2012 року дорівнює 82 363,22 грн. і складається із заборгованості за кредитом у розмірі 19 345,47 грн., з заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 63 017,75 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 серпня 2007 року - житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_5, із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки, передбаченої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", шляхом укладення кредитною спілкою "Запоріжжя" від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем з отриманням кредитною спілкою витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно з наданням їй усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за ціною продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та виселити ОСОБА_5 з зазначеного будинку, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 27 серпня 2007 року між КС "Запоріжжя" та ОСОБА_5 укладено договір кредитної лінії №203, згідно якого відповідач отримала кредит у сумі 20 000 грн. на строк до 27 серпня 2010 року. В забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії, між КС "Запоріжжя" та відповідачем укладено договір іпотеки від 27 серпня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_5 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - жилий будинок АДРЕСА_1

ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором кредитної лінії не виконала, станом на 14 грудня 2011 року має заборгованість на загальну суму 64 522,67 грн., з яких борг по тілу кредиту дорівнює 19 345,47 грн., борг по процентам за користування кредитом дорівнює 63 017,75 грн. Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1 шляхом надання позивачу права продажу зазначеного будинку будь-якій особі-покупцю та виселити ОСОБА_5 із зазначеного будинку.

У березні 2013 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов, в якому просила визнати незаконними дії кредитної спілки по застосуванню пункту 1.5 договору кредитної лінії.

Зустрічний позов мотивувала тим, що відповідно до п. 1.4. договору кредитної лінії №203 від 27 серпня 2007 року плата за користування кредитом становить 0,1288% від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Пунктом 1.5 вказаного договору передбачено, що при зміні позичальником умов зобов'язання, у тому числі графіка погашення кредиту, плата за користування кредитом становить 0,2576% від суми залишку кредиту за кожний день дії змін умов зобов'язання. Оскільки між нею та кредитною спілкою не було підписано додаткову угоду про зміну умов зобов'язань, вважає незаконними дії позивача по нарахуванню процентів за користування кредитом по ставці 0,2576%.

Заперечуючи проти основного позову, ОСОБА_5 посилалась на те, що договір кредитної лінії №203 від 27 серпня 2007 року діє 36 фактичних місяців, з 27 серпня 2007 року по 27 серпня 2010 року, тому тільки у зазначений період позивач має право нараховувати проценти за користування кредитом. За таких обставин вимоги щодо стягнення з неї процентів після 27 серпня 2010 року вважає безпідставними.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2013 року основний позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед кредитною спілкою "Запоріжжя" станом на 6 грудня 2012 року за договором кредитної лінії № 203 від 27 серпня 2007 року у розмірі 82 363,22 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 886 кв.м, що є власністю ОСОБА_5, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення здійснення продажу майна. Виселено ОСОБА_5 з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям даних осіб з реєстраційного обліку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Зустрічний позов залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 7 серпня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення місцевого суду в частині задоволення основного позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення ОСОБА_5 скасовано, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Позивач за основним позовом, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи основний позов і звертаючи стягнення на предмет іпотеки та виселяючи ОСОБА_5 з будинку виходив з того, що кредитною спілкою дотримано положення, передбачені пунктом 5.1 договору іпотеки, статтею 590 ЦК України, частиною 1 статті 40 Закону України "Про іпотеку", частиною 3 статті 109 ЖК України.

Апеляційний суд, не погодився з такими висновками та, скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог основного позову виходив з того, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору кредитної лінії, КС "Запоріжжя" 10 березня 2010 року направила їй попередження-вимогу щодо погашення боргу до 10 квітня 2010 року. У вимозі також зазначено, що у разі несплати боргу буде вчинено виконавчий напис нотаріуса та звернуто стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок. Вимогу ОСОБА_5 отримала 19 березня 2010 року, борг не сплатила. КС "Запоріжжя" звернулася до нотаріуса з відповідною заявою, на підставі якої 13 вересня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис № 4325 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 17 вересня 2010 року постановою державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису.

30 березня 2011 року ОСОБА_5 направлено вимогу за № 191 про виселення з жилого будинку з підстав вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмети іпотеки. Вимогу відповідачка отримала 8 квітня 2011 року.

Не погоджуючись з вчиненим виконавчим написом, ОСОБА_5 подала до суду позов про визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2011 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 4325, вчинений 13 вересня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського управління юстиції ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1

Оскільки після 21 вересня 2011 року КС "Запоріжжя" в порядку, встановленому статтями 35, 40 Закону України "Про іпотеку", частиною 3 статті 109 ЖК України, не попереджала ОСОБА_5 про наявні розміри боргу по кредитному договору, а також про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки і виселення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову КС "Запоріжжя".

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно роз'яснень, наданих у п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) , невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні основного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суд апеляційної інстанції вказаних роз'яснень не врахував та дійшов передчасного висновку про відсутність у КС "Запоріжжя" права вимоги в силу невиконання нею положень ст. 35 Закону України "Про іпотеку" щодо направлення відповідних повідомлень після 21 вересня 2011 року.

Апеляційним судом не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що кредитна спілка вже зверталася до боржника, іпотекодавця з вимогами про погашення заборгованості у визначеному законом порядку, намагалася вирішити питання стягнення заборгованості в позасудовому порядку, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не встановив наявність або відсутність правових підстав, визначених законом для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_5 з будинку.

Відмовляючи у задоволенні основного позову з підстав невиконання кредитною спілкою вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку" (898-15) апеляційний суд належним чином свої висновки не мотивував.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, неповноту перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, порушення норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу, призвело до поверхневого вирішення спору.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.ст. 336, 338 ЦПК України його слід скасувати в частині вирішення основного позову з передачею справи на новий розгляд до цього ж суду.

Рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, тому не переглядається колегією суддів у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.