6-44096св13 Про розірвання договору довічного утримання - 05.02.2014 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах ОСОБА_1, Севастопольської міської державної адміністрації до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 вересня 2013 року, -

У червні 2008 року заступник прокурора м. Севастополя звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з указаним позовом, в якому просив розірвати договір довічного утримання від 3 жовтня 1998 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом першої Севастопольської державної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-1417.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 3 жовтня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, у свою чергу остання зобов'язалась довічно утримувати ОСОБА_1, забезпечувати її харчуванням, одягом, необхідними медикаментами, оплачувати відчужену квартиру та зберегти її у безоплатному довічному користуванні ОСОБА_1 Відповідач умови договору виконувала неналежним чином.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 13 березня 2009 року позов задоволено.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 3 жовтня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом першої Севастопольської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 2-1417.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 липня 2013 року заочне рішення скасовано.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 липня 2013 року до участі у справі в якості позивача залучено Севастопольську міську державну адміністрацію.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 19 вересня 2013 року, позов задоволено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 не виконувала обов'язки, передбачені договором довічного утримання, щодо утримання ОСОБА_1

Проте колегія суддів з таким висновками судів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами установлено, що 3 жовтня 1998 року було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а відповідач взяла на себе зобов'язання довічно утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, ліки, одяг, забезпечувати за нею належний догляд та надавати необхідну допомогу.

Відповідно до п. 6 вищезазначеного договору довічного утримання вартість матеріального забезпечення визначена сторонами у розмірі трикратного неоподаткованого законом мінімуму доходів щомісячно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1 померла.

Відповідно до вимог ст. ст. 28, 29 ЦПК України стороною у справі може бути особа, яка володіє цивільною і цивільно-процесуальною правоздатністю й дієздатністю.

З матеріалів справи убачається, що на час ухвалення судом першої інстанції 13 березня 2009 року заочного рішення ОСОБА_1 померла.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Отже, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до п. 1 ч. ст. 201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, у порушення норм ст. 201 ЦПК України не вирішив питання правонаступництва у зв'язку зі смертю ОСОБА_1; не зупинив провадження у справі до вступу у справу правонаступників; не з'ясував коло правонаступників та не притягнув їх до участі у справі.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 січня 2013 року визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_1, у вигляді квартири АДРЕСА_1 відумерлою.

Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (або) доглядом довічно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57, 60 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, не первірив доводів ОСОБА_2 щодо виконання нею зобов'язань за оспорюваним договором належним чином, зокрема, щодо повного утримання нею ОСОБА_1

Крім того, ч. 4 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Суди, при вирішенні позову, зазначених приписів процесуального закону не виконали, не врахували клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій при розгляді позову не дотримались встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Ураховуючи викладене судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 9 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 вересня 2013 року скасувати.