Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2013 року,

ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позову зазначала, що від шлюбу з відповідачем у них є спільна дитина - дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент подання позову остання навчалась на п'ятому курсі Одеського національного медичного університету. Термін закінчення навчання - 30 червня 2014 року. Посилаючись на те, що повнолітня дочка сторін у справі продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, позивачка просила суд стягнути на свою користь з відповідача аліменти у розмірі 1/3 всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на період навчання, але до досягнення дочкою 23 років.

Заочним рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2013 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти у розмірі 1/3 частини усіх видів прибутку, починаючи з 23 січня 2013 року на період навчання ОСОБА_8 до досягнення нею двадцяти трьох років.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 березня 2013 року та ухвали апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2013 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1.

Відповідно до довідки № 2777 від 14 січня 2013 року ОСОБА_8 навчається на 5 курсі медичного факультету № 1 Одеського національного медичного університету на денному відділенні, бюджетної форми навчання. Термін закінчення навчання - 30 червня 2014 року.

Згідно з довідкою про доходи № 14, виданої Одеським національним медичним університетом, з липня 2012 року по листопад 2012 року ОСОБА_8 не нараховувалась заробітна плата (стипендія), в грудні 2012 року останній нараховано 1460,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повнолітня ОСОБА_8 потребує матеріальної допомоги до досягнення нею 23 років, оскільки продовжує навчання, а тому сума матеріальної допомоги у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача підлягає стягненню з нього на користь ОСОБА_6

Проте, з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Тобто, ОСОБА_8 має право на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з продовженням навчання і до досягнення нею двадцяти трьох років, а обов'язок щодо надання вказаної допомоги поширюється на обох батьків, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Враховуючи зазначене, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, що матеріали справи не містять доказів надання спірної матеріальної допомоги повнолітній ОСОБА_8 позивачкою ОСОБА_6, що порушує законодавчо закріплений принцип рівності матері та батька у правах та обов'язках щодо дитини.

Крім того, згідно із частиною 1 статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року (v0003700-06) "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 213, 214, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, не в повній мірі визначились з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не перевірили належним чином наявність доказів, які підтверджують потребу повнолітньої у матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням, наявність у відповідача можливості надавати таку допомогу та обставини надання вказаної допомоги позивачкою.

Також, згідно із частиною 3 статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви та підтверджено сторонами у справі, ОСОБА_8 на період навчання фактично проживає в м. Одесі.

Тобто, розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_8, яка має право на утримання у зв'язку із продовженням навчання та її мати ОСОБА_6, яка звернулась до суду із вказаним позовом проживають за різними адресами, що відповідно до вимог частини 3 статті 199 СК України позбавляє останню права на звернення до суду із вказаним позовом.

Доказів того, що ОСОБА_8 уповноважували ОСОБА_6 на звернення до суду в своїх інтересах матеріали справи також не містять.

Крім того, у мотивувальній частині рішення мають зазначатися мотиви, з яких суд вважає встановленими наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення сторін у справі. Тобто у цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті справи, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50). Рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 березня 2013 року та ухвала апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2013 року підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Заочне рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 14 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 04 червня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.