Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Макарчука М.А.,

суддів: Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Маляренка А.В., Писаної Т.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання дій незаконними та зобов'язання здійснити перерахунок за договором кредиту,

за касаційними скаргами Шуліки Аліни Володимирівни в інтересах та за довіреністю Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 08 жовтня 2013 року,

У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитом за договором від 02 квітня 2008 року № ZR0ZGK0004310 в розмірі 23 821, 49 доларів США, звернути стягнення на житловий будинок площею 62,60 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 02 квітня 2008 року № ZR0ZGK00004310 ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення Банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки) за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, а також стягнути з відповідача на його користь сплачені ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати.

ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконними дій відповідача з підвищення у жовтні 2008 року в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № ZR0ZGK00004310 з 12 % до 15,12 % річних та про зобов'язання зробити перерахунок. На обґрунтування позову зазначала, що ПАТ КБ "ПриватБанк" не повідомив її про своє рішення підвищити розмір відсоткової ставки.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від

29 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08 жовтня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним збільшення ПАТ КБ "ПриватБанк" з жовтня 2008 року в односторонньому порядку розміру процентної ставки з 12 % річних до 15,12 % річних за кредитним договором № ZR0ZGK00004310, укладеним 02 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3, та зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок сплачених сум на погашення кредиту за кредитним договором № ZR0ZGK00004310, укладеним 02 квітня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 в період з 05 жовтня 2008 року по листопад 2012 року, виходячи із розрахунку 12 % річних.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 серпня

2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 08 жовтня 2013 року скасувати, й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити, посилаючись на порушення цими судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_3 у поданій до суду касаційній скарзі ставить питання про зміну рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року, виключивши слова 7 абзацу мотивувальної частини оскаржуваного рішення: "За кредитним договором № ZR0ZGK00004310, укладеним 02 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем, Банк надав відповідачу кредит в сумі

22 620 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення - 01 квітня 2028 року (а.с.10-12)". У решті рішення залишити без змін.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог і визнаючи недійсним збільшення банком відсоткової ставки за кредитом з жовтня 2008 року в односторонньому порядку з 12 % до 15,12 % річних, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що банк не доказав, що повідомляв боржника про прийняте рішення.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що 02 квітня 2008 року сторони уклали кредитний договір № ZR0ZGK0004310, за яким банк надав відповідачці кредит у розмірі 23 821, 49 доларів США із сплатою 12 % річних за користування коштами строком до 01 квітня 2028 року. Відповідно до пункту 2.3.1 договору передбачено право банку на одностороннє збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом у випадках настання обставин, передбаченим цим пунктом.

Судом також встановлено, що з жовтня 2008 року відповідач збільшив процентну ставку за користування коштами до 15,12 % річних.

Встановивши ці обставини, місцевий суд не встановив і не зазначив у своєму рішенні підстави недійсності такого збільшення і не вказав закон, який визначає недійсність такого підвищення.

Із справи також вбачається, що заперечуючи проти заявлених вимог, відповідачка посилалася на те, що кредит отримувала не в доларах США, заяви про видачу готівки у цій валюті на писала, а в наданій позивачем заяві від її імені підпис не її. Для підтвердження факту підроблення заяви від її імені подала клопотання про призначення судової експертизи (а.с. 160), яке місцевим судом не вирішено.

У порушення вимог ст. ст. 10, 303 ЦПК України апеляційний суд також не вирішив питання про призначення судової експертизи.

Встановлення грошової одиниці кредитування має значення для розгляду справи, оскільки від цього залежить визначення обсягу боргових зобов'язань позичальника.

Оскільки судами неповністю встановлені не всі обставини, які мають значення для розгляду справи, то ухвалені рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги Шуліки Аліни Володимирівни в інтересах та за довіреністю Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 08 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.