Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - державний нотаріус Воловецького районного нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання права власності в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2013 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 10 жовтня 2010 року відкрилася спадщина за померлим ОСОБА_9 Згідно заповіту від 25 лютого 2010 року ОСОБА_9 все своє майно заповів позивачу. Після смерті ОСОБА_9 позивач належним чином прийняв спадщину, однак державний нотаріус відмовив йому у вчиненні нотаріальних дій щодо посвідчення переходу права власності на земельні ділянки.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2013 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 право власності у порядку спадкування за ОСОБА_9 на земельні ділянки: площею 0,250 га згідно державного акту на право власності серії ЯК № 642660, площею 0,2172 га згідно державного акту на право власності серії ЯК № 642992 та площею 1,045 га згідно державного акту на право власності серії ІІІ-ЗК № 012686, окрім визначеної обов'язкової 1/4 частки спадкового майна, яка належить ОСОБА_7

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення яким позовні вимоги позивача задовольнити частково. Визнати право власності у порядку спадкування за позивачем у розмірі ѕ на земельні ділянки: площею 0,2172 га, що належала спадкодавцю згідно державного акта на право власності серії ЯК № 642992, площею 1,045 га, що належала спадкодавцю згідно державного акта на право власності серії ІІІ-ЗК № 012686 та 3/8 на земельну ділянку площею 0,250 га, що належала спадкодавцю згідно державного акта на право власності серії ЯК № 642660.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_9 на праві приватної власності належали земельні ділянки: площею 0,250 га згідно державного акта на право власності серії ЯК № 642660, площею 0,2172 га згідно державного акта на право власності серії ЯК № 642992 та площею 1,045 га згідно державного акта на право власності серії ІІІ-ЗК № 012686.

25 лютого 2010 року ОСОБА_9 склав заповіт, який посвідчений посадовою особою виконавчого комітету Гукливської сільської ради Воловецького району, згідно якого все своє майно де б воно не було із чого б воно не складалось заповів позивачу ОСОБА_6 Заповіт не змінено і не скасовано. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер.

Рішенням Воловецького районного суду від 24 червня 2011 року встановлено факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Судами також встановлено, що позивач ОСОБА_6 є спадкоємцем за заповітом, а відповідач ОСОБА_7 є спадкоємцем за законом, які після смерті ОСОБА_9 належним чином прийняли спадщину.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вищезазначені земельні ділянки належали ОСОБА_9 на праві приватної власності, які після його смерті перейшли до ОСОБА_6, як спадкоємця за заповітом, за виключенням обов'язкової долі, яка повинна належати ОСОБА_7, як спадкоємцю за законом.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно із ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Факт проживання однією сім'єю ОСОБА_7 та ОСОБА_9 без реєстрації шлюбу було встановлено рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 24 червня 2011 року.

Крім того, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 09 листопада 2011 року визнано за ОСОБА_7 факт належності на день смерті ОСОБА_9 19 жовтня 2010 року набутого за час спільного проживання ОСОБА_7 із ОСОБА_9 майна, включаючи будинок АДРЕСА_1, у рівних частках ОСОБА_7 та ОСОБА_9, визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за ОСОБА_9 на обов'язкову 1/4 частку спадкового майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо визначення обов'язкової ј частки спадкового майна на земельні ділянки площею 0,2172 розташованої в АДРЕСА_2 та площею 1,045 га розташованої АДРЕСА_3 за ОСОБА_7

Проте, визначаючи частку спадкового майна на земельну ділянку, площею 0,250 га розташовану в АДРЕСА_1, суди не врахували того, що на зазначеній земельній ділянці знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1, який відповідно до рішення апеляційного суду Закарпатської області від 09 листопада 2011 року, що набрало законної сили, визнано об'єктом спільної сумісної власності спадкодавця та відповідача. У зв'язку із чим дійшли передчасного висновку щодо визначення розміру часток, належних сторонам.

Крім того, згідно із п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК.

Судом першої інстанції дані вимоги не виконані, у зв'язку із чим резолютивна частина рішення суду першої інстанції викладена у такий спосіб який унеможливлює виконання судового рішення.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України.

За таких обставин рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.