Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В. Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2013 року,

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що з 27 листопада 1999 року перебуває зі ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, проте частину грошових коштів на її придбання він отримав від продажу квартири, яка була його особистою приватною власністю. Посилаючись на те, що вони постійно мешкають у цій квартирі, проте відповідачка не надає йому згоди на реєстрацію у ній, а також не визнає та заперечує його право власності на Ѕ частину квартири, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 вересня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2013 року рішення районного суду скасовано. Визнано за ОСОБА_1 прав власності на ј частину квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ѕ частини зазначеної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана під час шлюбу сторін та відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України підлягає поділу між ними у рівних частинах, тобто по Ѕ частині кожному. При цьому суд послався на те, що позивач не довів оплати частини вартості квартири своїми особистими коштами, а кредитні зобов'язання відповідачки виконувались подружжям спільно, оскільки вони як на момент отримання кредиту, так і протягом його виплати перебували у шлюбі.

Скасовуючи рішення районного суду та визнаючи за позивачем право власності на ј частину спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що основну частину грошових коштів на погашення кредиту, який вони брали для придбання спірної квартири, надала відповідачка із коштів, отриманих при відчуженні її власної квартири, яка не є майном подружжя.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що з 27 листопада 1999 року ОСОБА_1 перебуває зі ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1.

Пред'являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що квартира була придана у шлюбі із відповідачкою, а кредит, який вони взяли для її придбання, погашали за спільні кошти.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Зазначена норма встановлює, що дружина та чоловік мають рівні права і обов'язки щодо кредитних зобов'язань, а придбане за кредитні кошти майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за правилами ч. 1 ст. 70 СК України.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Висновок апеляційного суду про внесення відповідачкою на погашення кредиту особистих коштів, отриманих від продажу власної квартири, є необґрунтованими, не підтверджуються відповідними доказами та ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, вирішив спір у відповідності до закону, який підлягав застосуванню, та дійшов до правильного й обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири.

Однак вказані обставини не були враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2013 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Донецька від 26 вересня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.