Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євграфової Є.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО" до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

ПАТ Страхова компанія "ВУСО" звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ Страхова компанія "ВУСО" 23 107 грн 62 коп. завданої майнової шкоди в порядку регресу.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Підпунктом "ґ" п. 38.1.1 ст. 38 Закону встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.4 ст. 33 Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

З огляду на наведене, суд першої інстанції помилково не врахував, що виходячи з системного аналізу змісту вищевказаних норм законодавства вбачається обов'язок відповідача (страхувальника) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику відомості про ДТП.

Як вбачається з матеріалів справи, на порушення норм чинного законодавства відповідач протягом трьох робочих днів з моменту ДТП не повідомив позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди. Повідомлення позивача відповідачем в телефонному режимі не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідач не виконав передбачений законом обов'язок письмово повідомити позивача про настання ДТП.

Неузгодженість положень ст. ст. 33 та 38 Закону не може бути підставою для відмови в позові, оскільки не заперечує встановлене ст. 38 Закону право страховика подати регресний позов у разі недотримання строків і умов повідомлення страхувальником про ДТП.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції не дав належної оцінки наявним у справі доказам та не врахував, що внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку щодо письмового повідомлення позивача в останнього з'явилось обґрунтоване та законне право регресної вимоги до відповідача, в межах виплаченої суми страхового відшкодування.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з висновками апеляційного суду, підстав для скасування рішення апеляційного суду не вбачає.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 27 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.