6-52475св13 Про визнання права власності у порядку спадкування, визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та витребування майна з чужого незаконного володіння - 05.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7, Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності у порядку спадкування, визнання частково недійсним договору дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2013 року,

У червні 2012 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 жовтня 1955 року позивач ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_8, після чого їхня сім'я поселилася та почала проживати в будинку АДРЕСА_1, який був збудований батьками її чоловіка у 1944 року та був спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 У 1987 році ОСОБА_9 померла. Спадкоємцями належної їй Ѕ частини вказаного будинку були її чоловік ОСОБА_10, дочки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та син ОСОБА_8 Оскільки дочки з 1962 року проживали окремо та на частку в спадковому майні не претендували, тому вказану спадщину у рівних частках - по ј частини зазначеного будинку фактично прийняли чоловік та син померлої ОСОБА_9, оскільки на час її смерті вони разом проживали в зазначеному будинку, були в ньому зареєстрованими. Проте до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини вони не зверталися, свідоцтв про право на спадщину не отримували. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_8, після смерті якого спадщину у вигляді ј частини зазначеного будинку прийняли його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4, які фактично вступили в управління спадковим майном. Маючи намір оформити спадщину, позивачі із даних Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ДМБТІ") у квітні 2005 року дізналися про те, що ще 19 грудня 1991 року ОСОБА_10 подарував своєму онукові ОСОБА_5 в цілому житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, не врахувавши, що ј частини цього будинку належала ОСОБА_8 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_9 Крім того, фактичної передачі майна у власність обдарованому ОСОБА_5 не відбулося, так як сім'я ОСОБА_8 як проживала, так до цього часу й проживає в успадкованій ним від матері частині указаного будинку. 04 листопада 1995 року ОСОБА_13, діючи за довіреністю від імені ОСОБА_5, подарував будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_7 У 2007 році позивачам стало відомо про те, що 16 грудня 2005 року ОСОБА_7 уклала договір купівлі-продажу указаного будинку з відповідачем ОСОБА_6

За таких обставин, позивачі просили визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_9; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла у 1987 році; визнати за ОСОБА_8 право власності на ј частини будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла у 1987 році; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати частково недійсним договір дарування від 19 грудня 1991 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Стрілковською З.Д. за реєстровим № 1-1717, в частині дарування ј частини зазначеного будинку; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожною на 1/8 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь позивачів ј частини будинку АДРЕСА_1, що складається з квартири НОМЕР_2 в житловому будинку під. літ. "А-1".

рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2013 року, позов задоволено. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Визнано за ОСОБА_8 право власності на ј частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 Встановлено факт прийняття позивачами спадщини після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано частково недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, посвідчений 19 грудня 1991 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Стрілковською З.Д., у частині дарування ј частини указаного будинку. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частини указаного будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Витребувано з володіння ОСОБА_6 ј частини указаного будинку на користь позивачів. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 437 грн 60 коп. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 був збудований подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які перебували в шлюбі з 09 листопада 1928 року, що підтверджується архівною довідкою (а. с. 89).

Свідоцтво про право особистої власності на будинок було видане 29 серпня 1958 року житловим управлінням Дніпропетровського відділу комунального господарства на ім'я ОСОБА_10

02 жовтня 1955 року їхній син ОСОБА_8 уклав шлюб з ОСОБА_3, після чого подружжя поселилося в будинку під. літ. "А-1" АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_9

Спадкоємцями першої черги за законом на належну їй Ѕ частини указаного будинку були її чоловік ОСОБА_10 та син ОСОБА_8, які фактично прийняли спадщину в річних частках - по ј частини від всього будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, так як на день смерті спадкодавця вони проживали разом та були зареєстровані у спірному будинку.

До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 спадкоємці ОСОБА_10 та ОСОБА_8 не зверталися та свідоцтва про право на спадщину не отримували.

На той час ј частини вказаного будинку, яку успадкував ОСОБА_8 після смерті матері, умовно складалася з тих кімнат, в яких він зі своєю сім'ю проживав з 1955 року та робив прибудови, цю ж частину будинку займає на теперішній час його сім'я: дружина та дочка - позивачі у справі. Ця частина будинку для проживання була виділена батьками для сім'ї сина ОСОБА_8 та мала окремий вхід, у документації зазначалася під. № 1, а частина, в якій проживали батьки - квартира НОМЕР_1.

За адресою АДРЕСА_1 у ВАТ "ЕК "Дніпрообленерго" відкрито два особових рахунки: на ім'я ОСОБА_8 та, починаючи з 1982 року, на ім'я ОСОБА_3

19 грудня 1991 року ОСОБА_10 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Стрілковською З.Д. за реєстровим № 1-1717, подарував своєму онукові ОСОБА_5 в цілому житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1.

04 листопада 1995 року ОСОБА_13, діючи за довіреністю від імені ОСОБА_5, подарував будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим № 3883.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8, після смерті якого спадщину у вигляді ј частини зазначеного будинку прийняли його дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4, які фактично вступили в управління спадковим майном.

16 грудня 2005 року ОСОБА_7 уклала з відповідачем ОСОБА_6 договір купівлі-продажу указаного будинку, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим № 8367.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності передбачених ст. 125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 року підстав для визнання житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9, у якому останній належить Ѕ частини.

Крім того, виходячи з підстав, передбачених ст. ст. 548- 549 ЦК Української РСР, суд встановив факт прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.

Суд встановив, що при укладенні 19 грудня 1991 року договору дарування були порушені вимоги ст. 243 ЦК Української РСР, так як на час укладення цього договору та після цього сім'я ОСОБА_8 проживала у вказаному будинку та до дня смерті ОСОБА_8 нікуди не виселялася, отже, не відбулося фактичної передачі майна.

Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що оскільки ј частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 успадкована ОСОБА_8 після смерті матері ОСОБА_9 та під час розгляду справи знайшов своє підтвердження факт прийняття спадщини позивачами після смерті ОСОБА_8, тому суд визнав за позивачами право власності по 1/8 частини цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Виходячи з підстав, передбачених ст. ст. 387, 388, 1212 ЦК України, суд дійшов висновку про витребування від відповідача ОСОБА_6 спірної частки зазначеного нерухомого майна, встановивши, що ОСОБА_10 не мав права передавати безоплатно ОСОБА_5 у власність належну його сину ОСОБА_8 ј частки зазначеного будинку.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Згідно з ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

З огляду на вищенаведене, рішення про визнання житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3; визнання за ОСОБА_8 права власності на ј частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 не може бути постановлено, так як на момент ухвалення рішення ці особи вже померли, тому відповідно ч. 4 ст. 25 ЦК України їхня цивільна правоздатність припинилася. Вказані обставини повинні бути встановлені в мотивувальній частині рішення, оскільки у своїй сукупності з іншими обставинами справи вони дають підстави для задоволення вимог позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Таким чином, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення зазначених вище вимог позову та ухвалити в цій частині нове рішення на підставі ст. ст. 343, 344, 346 ЦПК України, яким у задоволенні вимог позову про визнання житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3; визнання за ОСОБА_8 права власності на ј частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 відмовити.

рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення вимог позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про: встановлення факту прийняття позивачами спадщини після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнання частково недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, посвідченого 19 грудня 1991 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Стрілковською З.Д., у частині дарування ј частини указаного будинку; визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/8 частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/8 частини указаного будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; витребування з володіння ОСОБА_6 ј частини указаного будинку на користь позивачів; стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 437 грн 60 коп. судового збору відповідають вимогам ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, підстави для їх скасування відсутні, а тому судові рішення в цій частині слід залишити без змін в силу вимог ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2013 року в частині вирішення вимог позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3; визнання за ОСОБА_8 права власності на ј частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_9; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_10 та ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3; визнання за ОСОБА_8 права власності на ј частини указаного будинку у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 відмовити.