6-48358св13 Про відшкодування упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду - 05.02.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Херсонської області, прокуратури Білозерського району Херсонської області, прокуратури Приморського району м. Одеси, Білозерського районного суду Херсонської області про відшкодування упущеної вигоди, матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року,

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України, прокуратури Херсонської області, прокуратури Білозерського району Херсонської області, прокуратури Приморського району м. Одеси, Білозерського районного суду Херсонської області, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив стягнути із Державного бюджету України шляхом списання відповідачем за рахунок коштів, призначених на відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, упущену вигоду у сумі 5 730 261 грн 62 коп., а також суму заробітку у розмірі 33 118 грн 45 коп.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що внаслідок незаконного засудження та взяття під варту втратив заробіток в СП ТОВ "Співдружність" в сумі 6 060 грн 58 коп. та в ТОВ "Чеколис-лтд" в сумі 27 057 грн 87 коп., а всього 33 118 грн 45 коп., що підтверджується довідкою аудитора ОСОБА_6 від 29 вересня 2009 року.

Також зазначив, що внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду він був позбавлений можливості організувати своє зернопереробне виробництво, в результаті чого за період з 01 лютого 2002 року по 31 грудня 2009 року не отримав чистий прибуток в сумі 5 730 261 грн 62 коп., що вважає упущеною вигодою відповідно до довідки аудитора ОСОБА_6 від 29 вересня 2009 року, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України за рахунок коштів, призначених на відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_3 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, упущену вигоду у сумі 5 730 261 грн 62 коп.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України за рахунок коштів, призначених на відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_3 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суму заробітку у розмірі 33 118 грн 45 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України та представника Державної казначейської служби України - Масалова П.В. задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що в результаті незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду ОСОБА_3 був позбавлений можливості організувати власне зернопереробне виробництво, в результаті чого за період з 01 лютого 2002 року по 31 грудня 2009 року за вирахуванням всіх витрат не отримав чистий прибуток в сумі 5 730 261 грн 62 коп., що згідно з довідкою аудитора ОСОБА_6 від 29 вересня 2009 року є упущеною вигодою; крім того, місцевий суд дійшов висновку, що позивач внаслідок незаконного засудження та взяття його під варту втратив заробіток в СП ТОВ "Співдружність" у сумі 6 060 грн 58 коп. та в ТОВ "Чеколис-лтд" у сумі 27 057 грн 87 коп., що складає 33 118 грн 45 коп.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є необґрунтованими, оскільки майно позивача органом досудового слідства не конфісковувалось, не вилучалось та у дохід держави судом не зверталось; крім того, апеляційний суд зазначив, що син позивача володів 90 % статутного фонду ТОВ "Чеколис-лтд", що не позбавляло останнього можливості займатися підприємницькою діяльністю за відсутності батька; при цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач мав право та можливість вчинити правочин з урахуванням правил ст. ст. 243, 244 ЦК України щодо комерційного представництва та представництва за довіреністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача суми втраченого заробітку, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки позивача не було звільнено з роботи у зв'язку із незаконним засудженням та він не був відсторонений від посади через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки був власником та працював на власному підприємстві.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 лютого 2001 року відносно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 84 КК України (в редакції 1960) за фактом привласнення ним, як співвласником та комерційним директором СП ТОВ "Співдружність", коштів, отриманих від реалізації муки на суму 3 450 грн.

21 травня 2001 року відносно ОСОБА_3 обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2001 року ОСОБА_3 визнано винним за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та призначено покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на 2 роки.

Змінено запобіжний захід на утримання під вартою (а.с. 11, 12, т. 1).

Кримінальна справа неодноразово розглядалася судами першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 26 липня 2005 року кримінальну справу направлено прокурору для провадження додаткового розслідування.

Постановою старшого слідчого СВ Комсомольського ВМ ХМВ ГУ МВС в Херсонській області від 02 червня 2007 року кримінальну справу закрито на підставі ст. 213 КПК України у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 посилався на положення ст. 62 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 147, 1167, 1173, 1176 ЦК України та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та просив стягнути на свою користь із держави шкоду, завдану йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, упущену вигоду в сумі 5 730 261 грн 62 коп., а також суму заробітку в розмірі 33 118 грн 45 коп. (а.с. 1-9, т. 1).

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що рішенням Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі "ОСОБА_3 проти України" суд оголосив скаргу ОСОБА_3 щодо тривалості провадження прийнятною, а решту скарг щодо шкоди, завданої його компанії, та втрати ним заробітку, як результатів кримінального провадження щодо нього неприйнятними, і постановив, що держава-відповідач повинна виплатити заявникові 1 400 євро відшкодування моральної шкоди і 36 євро компенсації судових витрат, а решту вимог заявника відхилив (а.с. 8-15, т. 4).

Також у матеріалах справи міститься рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2011 року, яке змінено рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2012 року, із якого вбачається, що ОСОБА_3 звертався із позовом до держави про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, яким його позовні вимоги було задоволено частково в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн, а у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди відмовлено (а.с. 55-59, т. 1).

Згідно із ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" в редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин, визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно зі ст. 3 вказаного Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Як зазначено вище, ОСОБА_3 вже звертався з позовом до держави про відшкодування шкоди з підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України та Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , які були предметом розгляду Європейського суду з прав людини у 2010 році, а також Ленінського районного суду м. Миколаєва та апеляційного суду Миколаївської області в 2011 році.

З цих же підстав ОСОБА_3 звернувся з відповідними позовом і в січні 2013 року.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів касаційного суду вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив лише з тих підстав, що ОСОБА_3 є співзасновником СП ТОВ "Співдружність" та ТОВ "Чеколис-лтд", а інші обставини залишилися поза увагою. Так апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач перебував із вказаними підприємствами у трудових відносинах та виконував обов'язки директора і внаслідок цього не перевірив доводи про втрату заробітної плати, а саме не встановив розмір заробітної плати ОСОБА_3 до порушення кримінальної справи, після порушення кримінальної справи та у період обрання йому міри запобіжного заходу як підписки про невиїзд.

Крім того суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи позивача про те, що незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та обрання йому запобіжних заходів як підписки про невиїзд так і взяття під варту, була припинена діяльність СП ТОВ "Співдружність" та ТОВ "Чеколіс-лтд", у результаті чого ОСОБА_3 було завдано збитків.

З цих підстав рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Разом з тим, не може бути залишено в силі рішення суду першої інстанції, оскільки місцевий суд не перевірив обставин, які підлягали доказуванню. Стягуючи упущену вигоду, судом не встановлено, чи здійснювали виробничу діяльність вищевказані підприємства, її вид та який фінансовий стан вказаних підприємств на день порушення кримінальної справи відносно позивача, на день обрання ОСОБА_3 міри запобіжного заходу взяття під варту та після звільнення його від кримінальної відповідальності, а також обставини, які підтверджують припинення цієї діяльності внаслідок порушення кримінальної справи проти позивача та застосування запобіжних заходів та незаконного засудження.

Також місцевий суд не перевірив розмір заробітної плати позивача на вказаних підприємствах чи будь-яких інших підприємствах, в яких він працював, та чи мала місце втрата заробітної плати у зв'язку із порушенням кримінальної справи відносно ОСОБА_3, обрання йому мір запобіжного заходу та незаконного засудження.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права мають суттєве значення для правильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.