Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В.,

Касьяна О.П., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі управління Держкомзему в Ужгородському районі, Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Закарпатської обласної державної адміністрації, Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування розпоряджень голови районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, за касаційною скаргою заступника прокурора Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року,

У квітні 2012 року Ужгородський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі управління Держкомзему в Ужгородському районі, Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, Закарпатської обласної державної адміністрації, Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що Ужгородською міжрайонною прокуратурою спільно з працівниками Генеральної прокуратури України та державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог чинного законодавства України про охорону земель проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при наданні у власність громадянам земельних ділянок на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району за межами населеного пункту в мікрорайоні "Горяни" для будівництва та обслуговування житлових будинків. Перевіркою встановлено, що незаконно переведено з постійного користування радгоспзаводу "Великолазівський" земельну ділянку площею 10,7 га ріллі в землі запасу Великолазівської сільської ради, в урочищі мікрорайону "Горяни" за межею населеного пункту. Розпорядженням Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Ужгородської РДА Закарпатської області) 10 жовтня 2007 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. ОСОБА_3 надалі отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Вважає, що ОСОБА_3 незаконно передана зазначена земельна ділянка, всупереч встановленому законом порядку.

Враховуючи вказане, позивач просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Ужгородської РДА Закарпатської області від 10 жовтня 2007 року № 616 в частині надання дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3, розпорядження голови Ужгородської РДА № 759 в частині затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3, а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 541915 та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2124881200-0107071000442 від 29.12.2007 року, виданий ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року, в задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року, рішення суду першої інстанції було змінено. У вимогах Ужгородського міжрайонного прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Ужгородської РДА Закарпатської області від 10 жовтня 2007 року № 616, від 17 грудня 2007 року № 759, визнання недійсними державного акту на землю серії ЯД № 541915 та скасування його державної реєстрації відмовлено з підстав, зазначених у мотивувальній частині даного рішення.

У касаційній скарзі заступник прокурора Закарпатської області просить скасувати судові рішення та справу передати на новий розгляд, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що розпорядженням виконуючого обов'язки голови Ужгородської РДА Закарпатської області від 28 вересня 2007 року № 588 "Про переведення земель радгоспу-заводу "Великолазівський", враховуючи згоду радгоспу-заводу, відповідно до вимог ст. ст. 6, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 141 Земельного кодексу України, переведено із постійного користування радгоспу-заводу "Великолазівський" 10,7 га ріллі в землі запасу Великолазівської сільської ради, в урочищі мікрорайон "Горяни" за межею населеного пункту.

Розпорядженнями голови Ужгородської РДА Закарпатської області № 616 від 10 жовтня 2007 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, намічених для відведення у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків за рахунок земель запасу на території Великолазівської сільської ради, мікрорайон "Горяни", за межами населеного пункту (а.с. 16).

17 грудня 2007 року розпорядженням голови Ужгородської РДА Закарпатської області № 759 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва жилих будинків, господарських будівель та споруд" було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 10,7 га у власність громадянам для будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд за рахунок земель запасу на території Великолазівської сільської ради, мікрорайон "Горяни", за межами населеного пункту (а.с. 19).

Надалі ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,09 га.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних відносин визначаються Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , земельним законодавством.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація у межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктом "а" ч. 1 ст. 17 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 20 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних із обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), а обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

У зазначених статтях йдеться про порядок вилучення певних земельних ділянок.

Згідно із ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч.ч. 5, 9 цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених ч.ч. 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Крім того, згідно з вимогами ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Як убачається з матеріалів справи, спірні земельні ділянки під ріллею перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Крім того, такі земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту. При цьому, згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, суду першої інстанції необхідно було визначитись з законом, який підлягає застосуванню на час виникнення спірних правовідносин, повноваженнями районних державних адміністрацій, відповідно до чого з'ясувати, чи входило до їх компетенції право на розпорядження державними землями за таким видом використання, й чи не перевищено головою Ужгородської районної державної адміністрації при прийнятті оскаржуваних розпоряджень своїх повноважень, передбачених законом.

Таким чином, суди у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, вищезазначені положення закону не врахував, належним чином не перевірив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення сторін, якими доказами вони підтверджуються; не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.