Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,

Журавель В.І., Іваненко Ю.Г.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної ради м. Кривого Рогу, правонаступника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, третя особа - управління Держкомзему у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0599 га, яка розташована по АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що її батько ОСОБА_7 за життя купив у ОСОБА_4 вищезазначений житловий будинок з господарчими побудовами та земельною ділянкою, наданою для їх обслуговування, проте у встановленому законом порядку земельну ділянку на своє ім'я не оформив.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Після його смерті, її (позивача) мати ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_7, але не оформила її на своє ім'я.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Вказувала, що 26 жовтня 2012 року вона (позивач) отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарчими будівлями по АДРЕСА_1

Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для обслуговування цього житлового будинку їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 05 вересня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради народних депутатів від 10 листопада 2009 року № 514 ОСОБА_4 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0599 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 ( а.с. 39-48).

За договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 16 квітня 2009 року, ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_4 житловий будинок з господарчими побудовами та земельною ділянкою площею 0,0599 га, наданою для їх обслуговування, по АДРЕСА_1 ( а.с. 11).

При цьому вказаний вище будинок ОСОБА_7 зареєстрував у КП ДОР КБТІ, а земельну ділянку за цією адресою на своє ім'я не оформив.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7-10).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом сьомої Криворізької державної нотаріальної контори 06 жовтня 2012 року, ОСОБА_3 отримала спадщину, але не оформила своїх прав (а.с. 12).

Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій державного нотаріуса Сьомої Криворізької державної нотаріальної контори 15 листопада 2012 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, оскільки ОСОБА_6 за життя не отримала державний акт на право власності.

Відповідно листа Управління Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області від 22 жовтня 2013 року № 5811/7 станом на 31 грудня 2012 року спірна земельна ділянка облікована за ОСОБА_4

Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла ( а.с. 84).

Згідно з листом Другої Криворізької державної нотаріальної контори від 31 липня 2013 року № 3266/02-14 після смерті ОСОБА_4 у передбачений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_5 ( а.с.89).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності передбачених ст. 1218 ЦК України підстав для визнання за нею права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки право власності на земельну ділянку у спадкодавців не виникло, так як вони не здійснили державної реєстрації свого права на спадщину.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Пунктом 2 частини 2 названої статті передбачено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину.

Частиною 6 статті 126 ЗК України встановлено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

Відповідно до абзацу другого частини шостої статті 126 ЗК зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3521-VI (3521-17) від 16 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок", на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

У силу Закону України № 3521-VI (3521-17) від 16 червня 2011 року положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були. В такому випадку нотаріус, який посвідчив (видав) відповідний документ, звертається з письмовим запитом до органу, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, про підтвердження того, що державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) не виданий новому власнику земельної ділянки. Після надходження до нотаріуса письмового підтвердження такого факту державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю або державний акт на право власності на земельну ділянку вилучається нотаріусом із його справ та після здійснення відмітки про перехід права власності на неї долучається до відповідного документа, зазначеного у частині другій статті 126 Земельного кодексу України. Термін розгляду зазначеного запиту органом, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, не повинен перевищувати 14 календарних днів.

У порушення вимог ст.ст. 212 - 214 ЦПК України суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами у справі, та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з відсутністю у попереднього власника правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку.

Крім того, суд залишив поза увагою норми ч. 2 ст. 126 ЗК України й не звернув уваги на те, що померлий ОСОБА_7 набув право власності на земельну ділянку, що є предметом спору, на підставі правочину, але не зареєстрував це право.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Розгляд справи апеляційним судом здійснюється за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу 5 ЦПК України (1618-15) , рішення апеляційного суду має ґрунтуватися на відповідних доказах, досліджених у судовому засіданні, та містити доводи, за якими відхилені ті чи інші докази.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, всебічно, повно й об'єктивно не з'ясував обставини справи та не надав їм належної оцінки. ухвалив судове рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, у зв'язку з чим таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 342, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.