Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Макарчука М.А., Леванчука А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, третя особа - ОСОБА_6, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року,

У травні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 30 жовтня 2000 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем й займав посаду заступника директора з науково-експериментальної та організаційної роботи. На підставі наказу директора Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України від 11 квітня 2013 року № 22-к його було звільнено з займаної посади в зв'язку зі зміною організації виробництва і праці та змінами у структурі інституту та відмовою від переведення на іншу роботу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. На думку ОСОБА_4 наказ про звільнення є незаконним, звільнення відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, а зміна структури і штату проведена всупереч положень статуту інституту. Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив задовольнити його позов і поновити його на роботі на посаді заступника директора з науково-експериментальної та організаційної роботи, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 квітня 2013 року по день поновлення на роботі.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 4 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено, що відповідно до постанови Президії Академії педагогічних наук України від 23 жовтня 2000 року ОСОБА_4 затверджено для призначення на посаду заступника директора Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України з науково-експериментальної та організаційної роботи на період повноважень директора інституту.

Наказом директора інституту від 30 жовтня 2000 року № 63-к ОСОБА_4 призначено на посаду заступника директора з науково-експериментальної та організаційної роботи Інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України з 26 жовтня 2000 року.

На підставі наказу директора інституту від 11 квітня 2013 року № 22-к ОСОБА_4 звільнено з займаної посади в зв'язку зі зміною організації виробництва і праці та змінами у структурі інституту та відмовою від переведення на іншу роботу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (стаття 60 ЦПК України).

ОСОБА_4 не доведено, що його звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, положень Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1977-12) , статуту Інституту, а також положень колективного договору.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні його позову. Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 4 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.